Кучерявий В.П. Екологія - Структура біогеоценозу (частина 1)

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Екологія

6.2. Структура біогеоценозу

Взаємодія компонентів живої матерії – рослин, тварин і мікроорганізмів – творить у біогеоценозі цілий блок, який називають біоценозом. У відомій схемі біогеоценозу В.М.Сукачова цей блок складається з трьох елементів: фітоценозу, зооценозу та мікробоценозу. Фітоценоз, або ж автотрофний блок біоценозу, продукує первинну продукцію, в основному фіксуючи світлову енергію, використовує прості неорганічні речовини і творить складні речовини. Зооценоз і мікробоценоз являють собою гетеротрофний блок, який забезпечує утилізацію, перебудову і розклад складних речовин. Абіотичне середовище, з яким взаємодіє біоценоз або його окремі елементи, В.М.Сукачов поділяє на два блоки: едатоп (грунтові умови) та кліматоп (метеорологічні умови). Описана структура біогеоценозу – це не що інше, як екосистема в межах фітоценозу. Такий підхід дає змогу виділяти на поверхні Землі неозброєним оком за фізіономічними ознаками біогеоценози березового гаю, заплавної луки, сфагнового болота, пшеничного поля чи лісосмуги.
Ю.Одум дещо деталізує структуру екосистеми, виділяючи в ній такі компоненти: 1) неорганічну речовину (С, N, СО2, Н2О та ін.), яка включається в кругообіги; 2) органічні сполуки (білки, вуглеводи, ліпіди, гумінові речовини тощо), які зв'язують біотичну і абіотичну частини екосистеми; 3) кліматичний режим (температура та інші фізичні фактори); 4) продуценти – автотрофні організми, головним чином зелені рослини, здатні створювати корм з простих неорганічних сполук; 5) макроконсументи, або фаготрофи (від грецьк. fagos – той, що пожирає), – гетеротрофні організми, головним чином тварини, які поїдають інші організми або частинки органічної речовини; 6) мікроконсументи, сапрофіти (від грецьк. sapro – розкладати), або осмотрофи (від грецьк. osmo – проходити через мембрану) – гетеротрофні організми, переважно бактерії і гриби, які розкладають складові сполуки мертвої протоплазми, поглинають деякі продукти розкладу і вивільнюють неорганічні поживні речовини, придатні для використання продуцентами, а також органічні речовини, здатні служити джерелом енергії, інгібіторами чи стимуляторами для інших біотичних компонентів екосистеми. Перші три групи – неживі абіотичні компоненти, решта ж становить біомасу (живу масу) (рис. 6.2).

Рис. 6.2. Залежність окремих підсистем у межах екосистеми. (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Враховуючи складність екосистеми, Ю.Одум пропонує її функціональний аналіз у шести основних напрямах: 1) потоки енергії; 2) кормові ланцюги; 3) структура просторово-часового різноманіття; 4) кругообіги поживних елементів (біохімічні кругообіги); 5) розвиток і еволюція; 6) управління (кібернетика).

Зрозуміло, що структура популяції чи біоценозу є одночасно й структурою біогеоценозу.
Наприклад, біогеоценоз має свою просторову структуру як горизонтальну (див. рис. 5.1), так і вертикальну (рис. 6.3). Як перша, так і друга просторові структури значною мірою зумовлені абіотичними факторами, якими біоценологія (синекологія) спеціально не займається. Наявність всередині виділеного фітоценозу окремих парцел (наприклад, у смеречині, березових, верби козячої чи кислиці) свідчить про присутність тут едафічних (западина чи горбочок, родюча чи безплідна ділянка ґрунту) та кліматичних (добре інсольоване вікно галявини) факторів. Едафічний фактор відіграє суттєву роль у формуванні підземної, а кліматичний (інсоляція) – наземної структур біогеоценозу.

Рис. 6.3. Надземна і підземна ярусності лісу: Е0 – ярус мохів; E1 – ярус трав; Е2 – чагарниковий ярус; Е3 – ярус дерев; R1 – верхній кореневий ярус; R2 – середній кореневий ярус; R3 – нижній кореневий ярус. (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Найкраще репрезентує біогеоценоз його видова і трофічна структури. Наприклад, структура біогеоценозів південної тундри (Данилов, 1980) характеризується такими показниками: рослинні асоціації налічують 315 видів вищих рослин, з яких 100-150 видів трапляються часто, а домінанти представлені 71 видом. Виявлено 65 видів лишайників (16 домінантних) та 84 види мохів (26 домінантних). Судинні представлені 166 видами (35 домінантних). Значне розмаїття флористичного складу пояснюється впливом р. П'ясини.

◄ Біогеоценологія (Екосистемологія). Поняття і визначення біогеоценозу (частина 3)

Зміст підручника "Кучерявий В.П.Екологія."

Структура біогеоценозу (частина 2) ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Екологія

Загрузка...