Кучерявий В.П. Екологія - Структура біогеоценозу (частина 2)

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Екологія

Значною численністю характеризується видова структура рослиноїдних і безхребетних видів. Порівняно бідний склад трофічних груп птахів (31 вид) і хижих ссавців (4). Гризуни представлені десятьма видами. Автор наводить співвідношення трофічних груп з біомасами двох стаціонарів – Харп і Хадип (розташований північніше Харпа), г/м куб:

Таблиця (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Як бачимо, структура біогеоценозів південної тундри, незважаючи на суворі умови місцезростання, є досить складною і різноманітною. Вона не дуже спрощена порівняно з біогеоценозами помірних широт.
У фітоценозах лісових біогеоценозів виділяють функціональні структурні елементи, які називають автотрофними та гетеротрофними синузіями. Автотрофні синузії включають самоопірні породи (дерева, чагарники і чагарнички), в'юнкі рослини (ліани) та епіфіти (мохи, лишайники). Гетеротрофні синузії включають паразитів і напівпаразитів і так званих сапрофагів.
Лісівники поділяють (в одновіковому деревостані) дерева на класи панування: панівні (едифікатори), якщо вони досягають більшої висоти, ніж оточуючі їх дерева; супутні (субедифікатори), якщо вони поділяють панівне становище; підлеглі (асектатори), якщо вони нижчі від попереднього рівня, але все ж ще належать до деревного ярусу.
Ця класифікація (за Казенсом, 1982) дає змогу уявити роль панівних і супутніх порід дерев у лісовому біогеоценозі. Наприклад, практично всі плоди дають панівні та супутні породи, оскільки лише вони здатні в нормальних умовах акумулювати надлишок продуктів фотосинтезу, окрім необхідних для їхнього росту і збереження. В деяких деревостанах швидкорослі особини можна виявити за відсутністю лишайників і мохів на корі стовбура і гілок. Справа в тому, що швидка акумуляція деревної тканини під корою веде до частішого відшарування кори, а епіфітна флора не встигає розвинутись.
Лісівники використовують термін панівна порода, беручи до уваги становище окремого дерева стосовно інших. Його не слід змішувати із широко вживаним терміном, який використовують для опису груп індивідів (звичайно популяцій видів), домінуючих у даній екосистемі. Домінантними вважають ті види, внесок яких у структуру рослинності найбільший завдяки розмірам і кількості. Цей принцип можна застосовувати до кожної надземної групи організмів одного біотопу. Еколог, який вивчає екосистему, передусім виділяє ті види, які проявляють тенденцію до панування серед травоїдних, хижаків і редуцентів. Якщо виявиться, що один вид більш-менш повно панує в даному процесі, то вивчення екології лише однієї популяції цього виду дасть обгрунтовану оцінку параметрів процесу в екосистемі.
Вивчення структури такої багатокомпонентної екосистеми, якою є лісова – надзвичайно складна справа, оскільки найдіяльніша фотосинтетична частина автотрофного блоку розташована в наметі, а розпад відпаду відбувається в шарі підстилки. Легко виявити, – пише англійський еколог Д. Казенс, – що падає з пологу, і таким чином оцінити головний компонент кругообігу органічної речовини в системі. Крім того, так можна пояснити гетерогенність (неоднорідність) рослинного покриття (а в цілому і всього біогеоценотичного шару) конкретної ділянки лісової екосистеми. Це пояснюється тим, що великі гілки і окремі дерева відпадають спорадично, звичайно в місцях, які розташовані на значній віддалі одне від одного, і утворюють нові мікроекосистеми. Тому дуже важко оцінити в кругообізі частку елемента, який нас цікавить.
В табл. 6.1 наведені Д.Казенсом дані про кількість підстилки, виявленої в кожному квадраті в межах пробних площ, клас за сухою речовиною і кількість квадратів у кожному класі. Як бачимо, зразки порядку 0-325 г-2 відносять до відпаду звичайних гілочок, які залишаються перегнивати. Усі інші зразки включають матеріал із крон дерев (великих гілок), які зрубані під час останнього розріджування. Отже, дрібний відпад (гілочки, листя, хвоя) утворює гомогенний (однорідний) ґрунтовий шар, а крупний відпад одночасно зі створенням мікрорельєфу стає причиною гетерогенної структури як ґрунтового, так і рослинного покриву.

Таблиця 6.1 Проби підстилки, утвореної з гілок, взяті методом випадкової вибірки в сосновому лісі (доступно при скачуванні повної версії книжки)

В якості структури біогеоценозу часто виділяють ризосферу (коре-недоступну товщу ґрунту). М.І.Сахаров (1950) звертає увагу на необхідність виділення в біогеоценозах мікробіоценозів і ценоелементів. Наприклад, в смеречниках-зеленомошниках Негорільської дачі поблизу Мінська він виділяє структурні елементи біогеоценозу, які ще можна назвати парцелами. Вони вирізняються не лише рослинним покривом, але й тваринним населенням. Наприклад, під густим смеречником (зімкнутість близько 1,0) підстилка заселена головним чином кліщами, павуками, черевоногими молюсками і багатоніжками. У підстилці невеликих прогалин переважають павуки, крім того, трапляються черевоногі молюски, кліщі, дротянки і дощові черв'яки.
Згідно з В.М.Сукачовим (1966), найголовніше завдання і особливість біогеоценологічних досліджень – це вивчення взаємодій і взаємозв'язків між усіма явищами на земній поверхні. Вважаючи, що абіотичні компоненти служать немовби первинним матеріалом, а організми – трансформаторами і апаратом обміну речовин і енергії, він розглядав продукування органічної речовини, її подальше споживання, руйнування і мінералізацію як схему біогеоценотичного процесу, підкреслюючи при цьому, що в дійсності кожний з цих компонентів тією чи іншою мірою є і матеріалом для біогеоценотичного процесу, і трансформатором, і обмінним апаратом, а також і сумарним виразником цих процесів (біомасою).

◄ Структура біогеоценозу (частина 1)

Зміст підручника "Кучерявий В.П.Екологія."

Динаміка біогеоценозу. Енергетика біогеоценозу. Промениста енергія ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Екологія

Загрузка...