Кучерявий В.П. Екологія - Вертикальна структура біосфери (частина 2)

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Екологія

Зону, яка прилягає до біосфери зверху, американські вчені назвали парабіосферою (грецьк. "пара" – біля, при). В цій зоні випадково з'являються мікроорганізми і їхні спори, не здатні до активного метаболізму через високу температуру і тиск, як в зоні життя осадних порід, яку М.Ф.Раймерс називає гіпобіосферою, оскільки тут, навпаки, низька температура, малий атмосферний тиск і вплив космічного опромінювання та короткохвильової частини сонячного спектра. У вищих шарах атмосфери розташованих за парабіосферою, життя відсутнє, але можуть міститися біогени. Це апобіосфера – аналог метабіосфери глибин Землі. На рис. 7.6 зображені межі поширення живих організмів від висоти і глибини.

Рис. 7.6. Вертикальна структура біосфери. (За Реймерсом, 1994). (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Аналізуючи наведені дані про нижню і верхню межі біосфери, а також фізико-хімічні умови, що їх визначають, А.В.Лаппо (1970) виділяє три групи життєзабезпечуючих факторів.
По-перше, це достатня кількість вуглекислого газу і кисню. На Гімалаях, наприклад, зелений покрив обмежений висотою 6200 м, де парціальний тиск вуглекислого газу нижчий, ніж на поверхні моря. Однак і там життя не припиняється: його підтримують деякі види павуків і комах, які живляться органічними рештками, занесеними сюди вітром.
По-друге, достатня кількість вологи, яка забезпечує нормальний хід ферментативних процесів.
По-третє, сприятливий термічниий режим, який виключає або надто високі температури (зумовлюють звертання білка), або надто низькі (припиняють роботу ферментів). Найживучішими є прокаріоти – бактерії і ціанобактерії. їх можна зустріти в льодовиках Арктики, в скельних породах Антарктики, в гарячих джерелах з температурою до 98"С, а в підземних водах – і при 100°С.

Таким чином, потужність біосфери за вертикаллю в океанах охоплює всю товщу води і незначну донну плівку життя, а на континентах – тонкий надземний і потужний підземний шар. Уся земна поверхня нашої планети належить до біосфери, виключаючи, можливо, окремі високогірні ділянки, вкриті льодовиками, та безводні пустелі.
Розвиваючи ідеї В.І.Вернадського, М.Ф. Реймерс особливу увагу приділяє формуванню поняття вертикальної структури біосфери, оскільки в сучасній екологічній літературі його тлумачення досить суперечливі. Наприклад, біогеоценотичний покрив ототожнюється із самою біосферою й екосферою (Экологический энциклопедический словарь, 1989). Використовуючи загальновідомі поняття – атмосфера, гідросфера та літосфера, в яких зосереджене життя, М.Ф. Реймерс відповідно визначає підрозділи біосфери – аеробіосферу (населену аеробіонтами) і гідробіосферу (населену гідробіонтами) та геобіосферу (населену геобіонтами). Він звертає увагу на той факт, що життя зосереджене не лише на земній поверхні, але й у глибинах Землі, хоча б у її підземних водах. Біоценози над водою і на ній в плівці поверхневого натягу практично не існують. Вони або внутріводні, або ж, подібно до мангрових заростей, сухоггутно-водні, але не строго повітряно-водні як на межі середовищ суші, де формується просторе фітосередовище, утворене товщею наземної рослинності разом із представниками інших царств природи, об'єднуючи фактично всі три середовища життя: повітряне, водне і тверде.
Найпродуктивнішим шаром суші є Літосфера, яка разом із водними біоценозами (гідросфера, фотосфера) утворює активну плівку життя (біофільм). До фітосфери належать не лише біоценози, утворені на поверхні суші – террабіосфери, але й еолова зона високогір'їв, яка існує за рахунок органіки, перенесеної повітряними потоками з менших висот. Фітосфера і еолові зони утворюють біогеоценотичний покрив.
Життя не обмежується лише поверхнею суші. Воно існує і в нижніх шарах літосфери (особливо в підземних водах), яку називають літобіосферою (разом з літобіонтами). Ґрунтовий шар, який є наслідком діяльності надземних і підземних абіотичних і біотичних факторів, належить до педосфери.
Шар розрідженого життя під педосферою, утворений ґрунтовою синузією фітосфери, М.Ф. Реймерс називає гіпогеобіосферою. Шар літосфери глибиною нижче 1 км (нижче межі кисню) називають теллуробіосферою (лат. tellus, telluris – земля).

◄ Вертикальна структура біосфери (частина 1)

Зміст підручника "Кучерявий В.П.Екологія."

Вертикальна структура біосфери (частина 3) ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Екологія

Загрузка...