Кучерявий В.П. Екологія - Горизонтальна структура біосфери (частина 2)

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Екологія

За М.Ф. Реймерсом вищий рівень поділу біосфери – це біогеографічне царство – суша чи Світовий океан. Далі іде нижчий ранг – біогеографічна область (біоорбіс), до якої він відносить материки чи океани або ж крупні їх частини. Провідний системоутворюючий фактор, на думку автора, пов'язаний з еволюційно-історичними умовами і подіями формування біоти, її взаємозв'язком із середовищем. Ця взаємодія передусім пов'язана з енергетикою процесів, і тому області розпадаються на природні пояси або біозони, в рамках яких історію і форму біотичного обміну на суші формують біоми. Якщо природна зона (біозона) – це фізгеографічна одиниця, то біом – біогеоценотична.
Біом – це сукупність біоценозів, видів рослин і тварин однієї природної зони, яка характеризується певним типом структури угруповання, що є відбитком комплексу адаптації виду до умов середовища. Схожі біоми об'єднуються в типи (тайга, лісостеп, степ). Біому відповідає геоботанічна ієрархічна одиниця – формація. Наприклад, Лісостепова зона України представлена біомами (формаціями): дубових, вільхових (вільхи чорної) і частково (Західний лісостеп) букових лісів. М.Ф. Реймерс виводить біом із екосистемного в біоценотичний рівень (табл. 7.2), що не є зовсім виправданим, оскільки ця системна одиниця відбиває не лише біоценотичні, але й середовищні умови поширення біомів (формацій). Коли ми говоримо: біом (формація) чорновільхових лісів лісостепу, то відразу бачимо прируслові, часто заболочені, але промивні едафотопи й стрункі темнокорі вільхи високого бонітету. Лісостепові діброви асоціюють з родючими лісовими ґрунтами і високобонітетними насадженнями та багатою трав'яною рослинністю і фауною. На рис. 7.12 зображена система систем з дещо іншою структурною схемою. Загальна схема інформаційних зв'язків у біосфері відображена на рис. 7.13.

Таблиця 7.2 Система систем М.Ф. Реймерса (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Рис. 7.12. Ієрархія зв'язків у біосфері. (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Рис. 7.13. Загальна схема інформаційних зв'язків у біосфері. (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Якщо біом наскрізь біогеоценотична ієрархічна одиниця, то біолокус, який М.Ф. Реймерс у попередніх своїх працях називав індивідуальним ландшафтом, – фізгеографічна. Цей термін автор вводить, щоб знайти якийсь компроміс між біологічним і географічним (лат. лока – ландшафт). Мабуть, таке словоутворення недоречне, оскільки в понятті "ландшафт" вже закладена біологічна сутність об'єкта. Найближче до цього поняття геоботанічна субформація – складова біома. Наприклад, субформація грабово-дубових, липово-дубових, ялиново-дубових лісів.
Передостанньою підсистемою в ієрархічній будові біосфери М.Ф. Реймерса стоїть біогеоценотичний комплекс (біокомплекс). Невиправданим, на нашу думку, є тлумачення біогеоценотичного комплексу як групи різнорідних біогеоценозів, оскільки це руйнує класифікаційну схему. В прикладі, який наводить автор, це може бути озерце і лісок. Справа в тому, що навіть у межах одного ландшафту може бути безмежна кількість варіантів подібних об'єднань.
Геоботаніки одиницю (але утворену з однорідних біогеоценозів) називають екологічною групою асоціацій (чи фітоценозів), а отже, і біогеоценозів. У лісовій типології їй відповідає "тип лісу", який об'єднує лісові ділянки, зайняті одним корінним і усіма похідними від нього типами деревостанів та асоціаціями. До нього належать і відповідні похідні типи травостанів, згарища і орні землі, які утворилися на місці вирубаного лісу і підлягають лісовідновленню. Тип лісу – це об'єднання ділянок подібних за едафічними і кліматичними умовами, яке являє собою геоботанічне відношення корінної асоціації до всіх її похідних.
Як бачимо, лісівничий і геоботанічний підходи збігаються. Наприклад, у типі лісу (екологічній групі асоціацій) – свіжа грабова діброва – можна виділити деревостани з різними травостанами (асоціації – барвінкова, осоково-волосиста, яглицева) і різними похідними деревостанами (асоціаціями – кленовники, грабняки, липняки, модринники і т.ін.).
Враховуючи антропогенні зміни, похідні асоціації можуть формуватися в різних умовах зміненого місцезростання, але в межах свого історично-геоценотичного середовища (пасовища, орні землі, перелоги, рекультивовані території тощо). Природні й антропогенні похідні біогеоценотичні комплекси піддаються класифікації і картуванню, що є надзвичайно важливим не лише для наукових досліджень, але й для практичної діяльності (лісівничої, луківничої, сільськогосподарської, садово-паркової тощо).

◄ Горизонтальна структура біосфери (частина 1)

Зміст підручника "Кучерявий В.П.Екологія."

Основні екосистеми біосфери. Лісові екосистеми ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Екологія

Загрузка...