Корсак К.В., Плахотнік О.В.

Чому грунти мають різну родючість? (частина 2)

Визначити (у загальних рисах) склад цього субстрату, що має наукову назву "гумус" (від лат. humus, що означає не просто "землю", а родючий грунт), вдалося порівняно недавно. Вчені були вражені його хімічною складністю і багатоступінчастістю процесів утворення.
До основних з них належать розкладання і перероблення бактеріями і грибами (редуцентами) мертвих органічних решток, більшу частину яких становлять не відмерлі надземні частини рослин, а їх корені. З даних табл. 27 про відношення маси надземних частин рослин до повної маси коренів читачі самі зможуть зробити висновки щодо причини того, чому степові грунти належать до найродючіших, а звільнені від вологого тропічного лісу – до мало не стерильних.
Перегній утворюється з решток рослин і тварин. Частину органічної речовини редуценти перетворюють на зовсім прості сполуки типу води, вуглекислого газу чи аміаку, що включаються в кругообіги (цикли) кисню, вуглецю, азоту та інших елементів. Решта (20-40%) після ланцюжка складних і не повністю досліджених процесів і реакцій стає чорним гумусом (перегноєм). Можна, як це роблять всі довідники, коротко зазначити: гумус складається з високомолекулярних гумінових кислот, фульвокислот гуміну й ульміну. Та цікавіше уточнити, що молекули гумусових кислот мають майже такі самі розміри і масу, як білки – найважливіша частина нашої їжі. До складу цих кислот обов'язково входить азот, якого не можна замінити нічим іншим у "раціоні" всіх рослин.

Таблиця 27. Відношення маси надземної частини рослин до повної маси їхніх коренів

Якщо гумусові кислоти мають змогу приєднати достатньо кальцію чи магнію, то утворюють осад, обволікають і склеюють у грудочки дрібні мінеральні частинки (кварцу, польового шпату тощо). Саме ці грудочки забезпечують структуру грунту. Проміжки між ними – місце для повітря і води з її численними домішками. Завдяки цьому полегшується виконання грунтом безлічі його важливих завдань зі створення нормальних умов для живлення рослин. Він стає пухким, проникним для коренів, зручним для руху важливих для діяльності грунту істот (червів, комах, кротів тощо).
Натрій (складова кам'яної солі) є ворогом гумусу, бо в його присутності той стає розчинним і легко вимивається з грунту, оголюючи кам'янистий скелет останнього (пил, піщинки та камінці). Без гумусу грунт стає мертвим, повністю втрачає родючість.
Якщо щороку виключати можливість потрапляння у нього мертвих решток рослин і тварин, то як мікроорганізми грунту, так і культурні рослини поступово „з'їдатимуть" гумус, обдиратимуть органічну гумусову оболонку з піщинок і пилу. Мине кілька років і на місці нив лишиться сипка поверхня, рідко поцяткована найневибагливішими рослинами.
Отже, найбільша таємниця грунту – гумус. Потенційна його родючість прямо пропорційна вмісту гумусу. У чорноземах, а Україна має (за різними підрахунками) від 25 до 50% світової площі цих грунтів, 12-14% маси колись,становив гумус. Хоча ті часи минули, але й зараз більшість наших чорних степових грунтів має його 5-7% – кількість, про яку мріє більшість землеробів планети.
Гумус, сонячне проміння і вода – найголовніші складники утворення високого врожаю. Гумусові кислоти є своєрідним акумулятором тієї енергії, яку колись вловили зелені продуценти. Фактично, це "паливо" грунту, запас енергії, яка потім частково використовується рослинами. Вважають, що гумус містить приблизно у 100 разів більше енергії, ніж її вловлюють щорічно рослини і перетворюють у глюкозу, крохмаль, целюлозу та інші органічні сполуки. Хоч сконденсована у гумусі енергія дуже велика, та нескінченно розтринькувати її не можна. Ми маємо більше дбати про поліпшення грунтів.