Іванов Є.А. Стан радіоактивного забруднення зони відчуження

5.4. Стан радіоактивного забруднення зони відчуження

Структура і проблеми зони відчуження. Зона відчуження – це відкрите площинне джерело іонізуючого випромінювання з власною структурою міграції різних видів радіоактивних елементів (Доповідь..., 2003). Відтак радіоактивне забруднення є головним чинником у визначенні потенційної небезпеки для населення, що проживає на прилеглих до цієї зони територіях і населення України в цілому.

Залежно від ландшафтно-геохімічних особливостей поширення ґрунтового покриву величини перевищення доаварійного природного рівня накопичення радіонуклідів у природному середовищі, пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, вся територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на такі радіоекологічні зони (Закон…, 1991; Константінов, Журбенко, 2003):

  • зона відчуження – це надзвичайно (катастрофічно) забруднена територія, з якої евакуювали населення в 1986 р.;
  • зона безумовного (обов'язкового) відселення – це територія, що зазнала інтенсивної радіекологічної трансформації з щільністю забруднення ґрунтового покриву понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Kі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Kі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Kі/км2 та вище, а також ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших чинників може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за pік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
  • зона гарантованого добровільного відселення – це територія, що зазнала значної радіоекологічної трансформації з щільністю забруднення ґрунтового покриву понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Kі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Kі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Kі/км2, де ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших чинників може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за pік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
  • зона посиленого радіоекологічного контролю – це територія з щільністю забруднення ґрунтового покриву понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Kі/км2, або стронцію від 0,02 до 0,15 Kі/км2, або плутонію від 0,005 до 0,01 Kі/км2 за умови, що ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших чинників перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за pік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Усі радіоекологічні зони в Україні поділяють на радіаційно-небезпечні та радіоактивнозабруднені землі (Закон..., 1991).

Радіаційнонебезпечні землі передбачають неможливість постійного проживання населення в їхніх межах, а також господарського використання цих площ. Такі землі підлягають вилученню із лісо- і сільськогосподарського обігу. До них відносять території 30-кіло-метрової зони відчуження та зони безумовного відселення. Радіаційнозабруднені землі потребують проведення оптимізаційних заходів, спрямованих на зменшення додаткового опромінення та забезпечення нормальної господарської діяльності. До них відносять зони добровільного відселення та підсиленого радіоекологічного контролю.

Головною проблемою зони відчуження вважається її виведення з господарського використання. Розглянемо види діяльності, які заборонені у зонах відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення та умови використання цих земель (Закон…, 1991):

  • заборона постійного проживання населення;
  • здійснення практичної діяльності з метою одержання товарної продукції;
  • перебування осіб, які не мають на це спеціального дозволу, а також залучення до роботи осіб без їхньої згоди;
  • вивезення за межі зон землі, глини, піску, торфу, деревини, а також заготівля і вивезення рослинних кормів, лікарських рослин, грибів, ягід та інших продуктів лісокористування;
  • винесення або вивезення із зон будівельних матеріалів і конструкцій, машин і устаткування, побутових речей тощо;
  • ведення сільськогосподарської, лісогосподарської, виробничої та іншої діяльності, а також будівництво;
  • випас худоби, порушення середовища, перебування диких тварин, спортивне та промислове полювання і рибальство, перегін свійських тварин, сплав лісу тощо;
  • будь-яка інша практична і господарська діяльність, яка не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Проведення господарської діяльності можливе лише за умови одержання спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. В'їзд на територію зони і виїзд з неї дозволяється тільки за спеціальними перепустками з обов'язковим радіоекологічним контролем людей та транспортних засобів.

Радіаційний стан. Найвищі значення вмісту радіонуклідів у атмосферному повітрі зареєстровані поблизу проммайданчику ЧАЕС, де сумарна активність досягала 3,3·10-2 Бк/м3. Забруднення 137Cs повітряного середовища всіх 54 пунктів радіоекологічного контролю характеризуються швидким спадом його концентрацій у 1986-1988 рр. і повільним зниженням останніми роками.

Під постійним радіоекологічним контролем у 40 спостережних створах та пунктах знаходяться понад 20 водотоків, у тому числі Дніпро, Прип'ять і Уж, 10 водойм. Концентрація 90Sr у воді р. Прип'яті головно була в межах 0,10-0,25 кБк/м3. Невисокі рівні весняного водопілля у 2002 р., при яких не відбувалось суттєвого затоплення заплави, сприяли тому, що максимальні значення концентрації 0,36 кБк/м3 фіксувались на спаді весняного водопілля, а також у період глибокої літньої межені. Винос 90Sr у Київське водосховище становив лише 1,77 ТБк. Щільність 137Cs у поверхневих водах зони відчуження протягом 2002 р. змінювалась у звичайних для останніх років межах 0,05-0,10 кБк/м3, зрідка досягаючи значень 0,15 кБк/м3. Винос цього радіонукліду за рік становив 0,87 ТБк (Доповідь..., 2003).

Результати досліджень радіаційного стану еоценових та сеноман-нижньокрейдових водоносних горизонтів не дають підстав для твердження про існуюче їх забруднення радіонуклідами аварійного викиду ЧАЕС. Концентрація 137Cs у воді водозаборів зони відчуження перебуває в межах 9-16 Бк/м3; 90Sr – 3-13 Бк/м3, що практично перебуває на рівні можливості визначення при допустимому рівні вмісту радіонуклідів для питної води по вмісту 90Sr та 137Cs – 2000 Бк/м3 (Допустимі..., 1997).

Джерелами радіоактивних відходів на території зони відчуження є ґрунтовий покрив, технічні споруди, машини, механізми тощо, які мають високий рівень радіоактивного забруднення і знаходяться на поверхні території зони відчуження або в пунктах тимчасової локалізації радіоактивних відходів. Кількість їх оцінюється у понад 800 одиниць і всі вони на сьогодні недіючі.

Загалом у зоні відчуження проведено дезактивацію території площею понад 30 тис. га, зібрані та захоронені на пунктах «Підлісний», «ІІІ черга ЧАЕС» та «Буряківка» радіоактивні відходи об'ємом понад 700 тис. м3, дезактивовано матеріалів та обладнання близько 9 тис. т та ін. Останніми роками на пункти тимчасової локалізації щороку надходить понад 25 тис. м3 радіоактивних відходів.

Контрольні запитання

1. Головні джерела природної радіоактивності в Україні.

2. Головні техногенні джерела іонізуючого випромінювання в Україні.

3. Географія радіоактивного забруднення довкілля в Україні.

4. Особливості радіоактивного забруднення території України 137Cs i 90Sr. Плямистість забруднення радіонуклідами.

5. Географія радіоактивного забруднення водних екосистем України. Забруднення радіонуклідами дніпровського каскаду.

6. Сучасний радіаційний стан і структура зони відчуження.

◄ Радіоактивне забруднення дніпровського каскаду. Географія радіоактивного забруднення водних екосистем

Зміст підручника "Іванов Є.А. Радіоекологічні дослідження."

Радіоекологічна безпека і прийнятний ризик ►

Загрузка...