Кучерявий В.П.

Екологічні системи. Поняття про екосистему

1.3. Екологічні системи
1.3.1. Поняття про екосистему

Екологічні зв'язки і процеси, які повсюдно виникають у природі, реалізуються в різних системах. Концепцію екологічної системи опрацював А.Тенслі (1935). Він стверджував, що екологічні явища звичайно проявляються в складних системах, в яких виступає один або декілька біологічних компонентів і середовище.
Суттю екологічного укладу, названого Тенслі екосистемою, є поява в його сфері явищ і залежностей, які забезпечують функціонування усіх її елементів як єдиного цілого. Класифікація екологічних систем була запропонована у 1963 р. Ф. Швердтфегером на підставі визначення Тенслі, а також наукових результатів інших теоретиків, які займалися їхнім вивченням.
Глобальною екосистемою можна назвати сучасну біосферу (Зюсс, 1873; Вернадський, 1919, 1926). Варто нагадати, що ще в 1914 р. російський вчений Р.І. Аболін для характеристики поверхневої оболонки нашої
планети, в межах якої рослинний покрив взаємодіє з ґрунтом, материнською породою, рельєфом та іншими факторами, запропонував термін епігенема. Подібний зміст вкладається в терміни,які з'явилися пізніше: фітосфера (Говорухін, 1949), біогеосфера (Єфремов, 1959), ландшафтна сфера (Мільков, 1959), біогеоценотичний покрив (Сукачов, 1964), фітогеосфера (Лавренко, 1964), вітасфера (Тюрюканова, Александрова, 1969). В.Д.Федоров і Т.Г.Гільманов (1980) використовують термін екосфера. "Уточнюючи це поняття, – підкреслюють автори, – ми розглядаємо екосферу як глобальну систему, яка об'єднує усі екосистеми Землі... Екосфера безперервною плівкою одягає земну кулю, а її товщина по вертикалі змінюється від долей метра – в областях надзвичайної бідності життя (арктичні та антарктичні пустелі, наскельні плівки мікроорганізмів або лишайників і т.д.) – до десятків і сотень метрів (наприклад, ліси з секвойї чи евкаліпта), і від одиниць до тисяч метрів – в морях і океанах".
Межі екосфери, за В.Д.Федоровим і Т.Г.Гільмановим, дещо вужчі, ніж межі біосфери В.І. Вернадського. Хоча процеси життєдіяльності сучасних організмів зосереджені лише в екосфері, вплив живої речовини (сучасної або тої, що існувала в минулому) відчувається далеко за її межами. Саме тому біосфера В.І. Вернадського (як область існування усіх минулих екосфер) простягається далеко за межі сучасної екосфери, яка охоплює по вертикалі шар завтовшки в декілька кілометрів (рис. 1.6). Безперервна "плівка життя", яка покриває Землю, характеризується розмаїттям візерунків, які відбивають розмаїття умов місцезростання на поверхні планети, зумовлене передусім широтною зональністю кліматичних умов, різноманітністю геологічної будови суші і океану, впливом океану й океанічних течій, а в регіональних межах – особливостями геоморфологічної будови, складом грунтоутворюючих порід, місцевими особливостями клімату та гідрологічного режиму. Наприклад, в лісовому Поліссі крім лісових масивів трапляються луги, болота, озера, і навіть дюни, які є елементарними частинками екосфери (біосфери).
Елементарні фрагменти екосфери, на думку В.Д.Федорова і Т.Г.Гільманова, характеризуються двома ознаками: 1) відносною стійкістю й автономністю, здатністю до самопідтримки і забезпечення основних життєвих процесів. Беруться до уваги екосистеми, в яких увесь цикл синтезу та розкладу органічної речовини здійснюється на основі сонячної енергії; 2) неможливістю приєднання сусідніх фрагментів або їх частин без порушення якісної однорідності даного фрагмента. Елементарний фрагмент екосфери і є не що інше, як "екосистема" А. Тенслі і "біогеоценоз" В.М. Сукачова. Якщо ж зауважити, що, за Сукачовим, біогеоценоз – це екосистема в межах фітоценозу, то на одному ієрархічному рівні виявляться конкретні елементарні екосистеми, яких геоботаніки та фітоценологи називають асоціаціями, а фізгеографи та ландшафтологи фаціями (асоціації чи фації осоково-волосистого грабово-дубового лісу, сфагнового болота, прибережного очерету тощо).

Рис. 1.6. Біосфера (за В.І.Вернадським) на узагальненій схемі будови земної кори.

Справді, кожна із зазначених асоціацій чи фацій вирізняється стійкістю й автономністю, здатністю до самопідтримки і забезпечення своєї життєдіяльності. Цього не скажеш про мікроасоціації – неповночленні фітоценози, представлені окремими ярусами рослинного угруповання: трав'яного, чагарникового чи деревного, які ще називають синузіями, або ж невеликими парцелами (біогрупами дерев, чагарників чи трав'яних рослин). Неповночленними екосистемами є й консорції – сукупність різнорідних організмів, тісно пов'язаних між собою, життєдіяльність яких залежить від центрального члена угруповання або ж його ядра. Таким ядром для різних рослин, тварин та мікроорганізмів може бути одна особина, скажімо, дерево чи кущ.
Отже, поняттям екосистеми окреслюємо будь-які природні системи, в межах яких реалізуються явища, виникають зв'язки та перебігають процеси, що мають екологічний характер. Вирізняють три типи екосистем: моноцен, демоцен і плеоцен (інколи називають і четвертий – біосфера).