Юрківський В.М. Географія країн світу – Сільське господарство Південно-Східної Азії

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Країни Світу

Південно-східна Азія

Сільське господарство

Як і всюди в мусонній Азії, сільське господарство регіону відноситься до такого типу виробництва, яке в географічній літературі одержало назву трудоінтенсивного споживчого землеробства. Для нього характерні: низька забезпеченість земельними ресурсами при високій густоті населення, різке переважання землеробства над тваринництвом, величезні затрати ручної праці на одиницю земельної площі і низька товарність господарств. Зараз у Південно-Східній Азії в середньому на одного жителя припадає лише 0,16 га, а на одного зайнятого в сільському господарстві – 0,76 га сільськогосподарських угідь. Техніка і технологія, як правило, примітивні. Земельні наділи малі, поширена оренда. Але за рахунок величезних затрат ручної праці і одержання двох-трьох врожаїв упродовж року в регіоні годується майже 0,5 млрд. людей. На Яві 0,6 га землі годує в середньому 5 чоловік.
І на островах, і на континенті з давніх часів ведеться боротьба за розширення земельних площ. На островах абсолютне збільшення розмірні використання земель здійснюється за рахунок терасування гірських схилів. Терасовані гірські схили займають великі площі на Яві, Лусоні і Вісайських островах і є характерною рисою місцевого ландшафту. На континенті в умовах субекваторіального клімату використовують штучне зрошення аби збільшити площі під повторними посівами. Але місцеві іригаційні системи не йдуть ні в яке порівняння з іригаційним господарством Індії або Китаю. Здебільшого вони архаїчні. В басейні Менаму канали самопливом заповнюються водою при повені на річках, у басейні Іраваді поля просто заповнюються дощовою водою. На Філіппінах і Яві багато нескладних гаток, що затримують дощову воду. «Проект Меконгу», розроблений у рамках ООН, що передбачав будівництво багатоцільових сучасних гідротехнічних споруд, залишився на папері.
Набір культур, що їх вирощують у Південно-Східній Азії, дуже багатий: зернові, бобові, олійні, маніок (кассава), цукрова тростина, різноманітні овочі, фрукти і прянощі. Але при всьому цьому різноманітті в рослинництві, як і в місцевій дієті, панує рис. Під рисом зайнято до 60% посівних площ і його їдять три рази на день, якщо Це можливо. Рис є місцевою культурою. Батьківщиною його вважають Індокитай. Тут його пристосували для вирощування на полях, що затоплюються, і звідси він поширився по всій мусонній Азії. Залиті водою обваловані рисові поля запобігають ерозії грунту. В жаркому вологому кліматі рис можна зберігати протягом тривалого часу. Інші зернові, наприклад кукурудза, не кажучи вже про пшеницю, не можуть тут конкурувати з рисом.
Мусонна Азія від Пенджабу до Хоккайдо є головним виробником рису в світі. Райони його вирощування у Південно-Східній Азії збігаються з районами поширення алювіальних і молодих вулканічних грунтів та високої густоти населення. Тобто це долини і дельти Іраваді, Менаму, Меконгу, Хонгхи, острови Ява, Лусон і Вісаї. Для усіх цих територій характерні однотипний сільськогосподарський ландшафт і одна й та ж структура господарства.
Виробництво рису зорієнтоване не на ринок, а на задоволення власних потреб. Вперше експорт рису почався з країн Індокитаю, де в кінці XIX ст. та в першій половині XX ст. під рис освоювалися заболочені дельти Меконгу, Менаму, Іраваді. Країни Індокитаю традиційно і зараз залишаються експортерами рису.
Поширений у регіоні маніок (касава). Його, як і інші місцеві споживчі культури, селяни вирощують на невеликих клаптиках землі поряд із садибами. Новим тут стало розширення виробництва маніоку в Таїланді і експорт його у вигляді кормового борошна в розвинені країни.
У Південно-Східній Азії все ще існує підсічно-вогневе землеробство, яким займаються малі народи і племена у віддалених гірських районах. Ця форма господарювання дуже екстенсивна і прямо протилежна трудоінтенсивному рисовому виробництву. При ній критичною густотою населення, як і при кочовому скотарстві Середнього Сходу, є 5 чоловік на 1 км кв. Реальна шкода від підсічно-вогневого землеробства – зведення великих масивів лісу.
Тваринництво в регіоні відіграє допоміжну роль. Велику рогату худобу використовують лише як тяглову силу. Розводять птицю, кіз, свиней. Свинарством не займається мусульманське населення. Важливим джерелом білків для селян-рисоводів є риба. Її розводять у будь-яких водоймах – водосховищах, ставках, каналах і навіть на затоплюваних рисових полях.

◄ Загальна характеристика господарства Південно-Східної Азії

Зміст підручника "Юрківський В.М.Регіональна економічна і соціальна географія."

Плантаційні культури Південно-Східної Азії ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Країни Світу

Загрузка...