Юрківський В. М.

Тайвань. Тайбей - столиця Тайваню. Місто Гаосюн

Тайвань

Де-факто Тайвань є самостійною державою, хоча Китай вважає його своєю (23-ю) провінцією. Країна займає однойменний острів У Південнокитайському морі за 140 км від материкового Китаю. Аборигенами острова були австралоїди. Експедиції китайців на острів почалися в III ст. до н.е., а в XIII ст. його офіційно включили до складу Китайської імперії. 50 років (1895-1945) Тайвань був японською колонією, в 1945 р. його було повернуто Китаю. Але в 1949 р. сюди під захистом США перебралися вигнані з континентального Китаю націоналістичні сили. Так виникли «два Китаї».
Острів перетинає Північний тропік. Більше 2/3 його території – вкриті лісом гори. Тут багато тепла і вологи, родючі землі на рівнинах і в гірських долинах. Природні умови дозволяють отримувати два урожаї впродовж року, половина орних земель штучно зрошується. Але орних земель, як і у власне Китаї, не вистачає. Є поклади кам'яного вугілля.
Населення Тайваню є китайцями. Їхній побут, вірування, господарська практика – такі самі, як у континентальному Китаї. Середня густота населення одна з найвищих у світі – 700 чоловік на 1 км кв. (якщо відкинути гірську територію, виходить 1800 чоловік на 1 км кв.). 3/4 тайванців – жителі міст. Міста потерпають від перенаселення і транспортних проблем. Найбільшими з них є столиця – Тайбей (2,7 млн. жителів) і Гаосюн.
Нині Тайвань – одна з найрозвинутіших територій Азії. Разом з Сінгапуром, Гонконгом (Сянганом) і Південною Кореєю його включають до групи «азіатських тигрів». Це індустріально-аграрна країна з високим за азіатськими стандартами рівнем життя населення. В розвитку Тайваню можна виділити три етапи: колоніальний, повоєнний і сучасний.
Для Японії колонія Тайвань, як і Корея, і Маньчжурія, становила важливе джерело сировини. Японія форсувала на острові будівництво залізниць і портів, видобуток вугілля, розвиток товарного сільського господарства і рибальства. Рис, тростинний цукор, чай, джут, мандарини, банани, ананаси, риба – все це знаходило ринки в Японії. Після другої світової війни Тайвань отримав значну фінансову допомогу з боку США, що дозволило не тільки модернізувати легку промисловість, а й створити важку. Країна стала виробляти одяг, текстиль, взуття, спортивні товари, були створені чорна металургія, нафтопереробка і нафтохімія, виготовлення пластмас і пластмасових виробів, складання автомобілів, суднобудування, побудована АЕС. У 70-х роках Тайвань пішов шляхом Сінгапуру, розвиваючи новітні, наукоємні галузі. За виробництвом телевізорів, радіоприймачів, відеоапаратури, персональних комп'ютерів тощо він вийшов на одне з провідних місць у світі. Головними ринками збуту для цієї групи товарів стали розвинені країни.
Основою розвитку економіки Тайваню були і залишаються дешева робоча сила, іноземні капітали і технології, гарантовані ринки збуту і цілеспрямована державна політика. З подорожчанням робочої сили Тайвань робить наголос на розвиток наукових досліджень і посилення наукоємності виробництва. Місцеві науково-дослідницькі парки вже отримали назву «силіконових оранжерей».
Тайвань має розвинений залізничний і автомобільний транспорт власний великий морський флот та авіакомпанію. За обсягом зовнішнього товарообігу він – серед головних торгових країн світу Економіка Тайваню залежить від Імпорту палива, сировини, продовольства і обладнання, на експорт йдуть готові вироби сучасної промисловості. Головні торгові партнери Тайваню – США, Японія Сянган (Гонконг) і Німеччина. Важливу роль в країні відіграє туризм. Іноземних туристів приваблює поєднання східної розкоші («уламок» дореволюційного Китаю) з комфортом Заходу.