Аргентина. Населення Аргентини. Географічне положення Аргентини

Південь Південної Америки. Аргентина

Південь Південної Америки, або «Південний конус» об'єднує Аргентину, Чилі, Уругвай і Парагвай. В межах Латинської Америки його вирізняють позатропічне положення, переважання європейського елементу в населенні і найвищий рівень розвитку. Парагвай залишається переважно аграрною країною. В Аргентині, Чилі та Уругваї частка зайнятих у сільському господарстві знизилась до 10-13% і є мінімальною в Латинській Америці. Паралельно зростає обробна промисловість і несировинний експорт. Тут немає «демографічного вибуху». Найважливішою країною «Південного конусу» є Аргентина.

Аргентина. Площа – 2,8 млн. км кв Населення – 34 млн. чоловік. Столиця – Буенос-Айрес. Державний устрій – федеративна республіка. В адміністративному відношенні поділяється на 22 провінції, Національну територію (Вогняна Земля) і Федеральний (столичний) округ. Аргентина – одна з трьох найбільших країн Латинської Америки і найрозвинутіша серед них. У світі вона виділяється передусім своїм сільськогосподарським експортом.
Величезна територія Аргентини простягається з півночі на південь на 3700 км і лежить у тропічному, субтропічному й помірному поясах. Головними її частинами є Гран-Чако і Месопотамія на Півночі, Пампа, Патагонія та Анди з Підмонтом. Аргентина не має значних мінеральних ресурсів, головне її багатство – земля.
За часів іспанського панування Аргентина була далекою окраїною віце-королівства Перу. Вона не мала золота і срібла, не мала також тропічних експортних культур, була рідко заселена й інтерес до неї був незначним. Зв'язки з нею здійснювалися не морем, а через Ліму та Анди. В другій половині XIX ст. саме сюди, вже в самостійну Аргентину, спрямувався потік нових мігрантів з Європи. Це були італійці, а також вихідці з Центральної та Східної Європи. Нова міграція супроводжувалася бурхливим розвитком країни. Освоєння Пампи, залізничне і портове будівництво, експорт м'яса і вовни в Європу зробили Аргентину багатою. Буенос-Айрес один час вважався четвертим містом світу. Після світової кризи 30-х років XX ст. вузька аграрна спеціалізація стала гальмом у подальшому розвитку країни. Диверсифікація господарства тільки зараз почала давати свої плоди.
Аргентинці на 85% – європеоїди. Метисизація (іспанці переїжджали в Новий Світ без жінок) мала місце, але була незначною через нечисленність як індіанців, так і іспанців. Імміграція XX ст. з Європи включала і чоловічу, і жіночу стать. Негрів-рабів сюди не завозили, бо тут не було плантацій. Сучасні демографічні процеси в Аргентині характерні більше для Європи, ніж для Латинської Америки. Важливий момент – високий рівень урбанізації. 88% населення – жителі міст. Це зумовлено системою великого землеволодіння в сільській місцевості і традиційно невеликою потребою там у робочих руках. Іммігранти XIX ст. з Європи одразу ж осідали в містах. Населення розміщене вкрай нерівномірно. Величезні простори Анд, Патагонії і Гран-Чако майже не заселені через несприятливі рельєф і клімат. Понад 2/3 аргентинців живуть у межах Пампи.