Грушевський М. Про старі часи на Україні - Козаччина (частина 1)

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

9. Козаччина

Від тяжкої панщини, від усяких панських кривд почали селяне тікати в світ за очі, де далі – то все більше. Переходити селянинови з місця на місце не вільно було, тому тікали потайки. З Галиччини йшли на Поділе, де було просторнійше, на робітника тяжче, а на панщину легше, з Волини – на Побоже (де Винниця й Умань), з лісових країв - до Київщини та за Дніпро. Сі краї подніпрянські прозивали ся тоді Україною, бо лежали вже "на краю" держави й за нею зачинали ся дикі степи. З кінцем 15-го віку (від року 1482 почавши) Татари кримські дуже часто нападали на сі краї, бо король польський посварив ся з кримським ханом. Оборони тому краєви від держави не було, і за кільканадцять літ вичистили Татари сю велику країну як шкло: зістало ся кілька городів, де були кріпости й стояло потрохи війська, як Київ, Канів, Черкаси, Остер, а з сіл люде мусіли тікати, бо не можна було ані жити, ані господарити серед таких татарських походів. Повтікали в лісові краї.
Так сей гарний край, де колись цвіло українське житє, був занапащений дурною управою – з початку своїх князів та бояр, а добитий був безголовєм королів та панів польських та литовських, що землі сі загорнули, а оборонити не вміли. Лежав пусткою без малого сто літ. Розмножив ся тут звір, риба в ріках, а людей не було. Тільки поблизу кріпостей, – куди б утікати можна було, орали землю, та й то сторожів ставили наоколо, аби Татари на захопили. Як у пісні ще й досі співають:

Ой в неділеньку рано пораненько
Да ізібрав женців да Коваленко,
Да й усе женці одбірнії,
Поробив їм серпи да все золотії.
Ой повів женців на яру пшеницю.
"Ой жніте, женчики, обжинайте ся,
І на чорную хмару озирайте ся,
А я піду до дому пообідаю,
Жінку та діточок да одвідаю.
Ой і жнуть женці, розжинають ся,
На чорную хмару озирають ся.
Ой тож не хмара, то Орда іде,
А Коваленко та передок веде!
Звязали руки да сирицею,
А залили очі та живицею.
Себто повиймали очі, аби не втік!

Але той спустошений край, роскішний та вільний, вабив до себе людей сміливих. Знаходило ся чимало таких, що йшли на весну, на літо в сі краї, ловили рибу, звіря били, пасіки закладали, а на зиму тільки до городів вертали ся. В степах стрічались вони з татарськими чабанами або з такимиж татарськими пройдисвітами, як і вони самі; часом їх Татари побють та полуплять, часом вони Татар підчикрижать та худобу заберуть. Такі татарські заволоки, воєнні неприкаяні люде звались козаками, то се імя й до наших людей пристало, що тут степами та пустками тинялись та промишляли. З часом намножилось тих людей – козаків наших багато. Старостам та воєводам, що по пограничних городах сиділи, були вони наручні, бо на Татар страху нагоняли, тай живились від них ті старости, як козаки з ріжною здобичею з степів на зиму приходили. Один такий староста – Остап Дашкович, староста черкаський, Українець з роду, радив королеви, щоб з тих козаків зложити таке військо, яке б Україну від Татар стерегло: взяти тисячу або дві тисячі козаків, платити їм з скарбу (казни), а вони б від Татар Україну берегли. З тої ради нічого не вийшло, але видко з неї, що козаків тоді на Україні було вже дуже багато.
Що більше козаків ставало, то убувало сміливости Татарам, а козакам прибувало. Все далі запускались вони в степи, під самі кочовища татарські, відбирали їм худобу, набігали на їх краї, відбивали від них невільників та самих Тататр в неволю забирали. Низше порогів Дніпрових, де Дніпро ділить ся та робить острови серед лози та очерету, так що й не видко їх, поставили вони собі кріпость. Звалась вона Січ або кіш козацький, а переносилась на ріжні острови й місця: часом була на острові Хортиця, часом на Базвлуку, на Микитинім Розі, на Чортомлику. Тут тримали козаки всякий запас, зброю, тут була їх столиця, бо сюди ніхто не міг до них дістатись: ні Поляки, ні Татари, ні Турки; тут було їх царство. І тому самі козаки стали зватись запорозькими, або низовими – що на "Низу" Дніпра сиділи.
Господарили в степах та по ріках – рибу ловили, пасічникували, над Татарами промишляли, а як скучило ся, вибирались походом десь у дальші краї. На Волощині (в теперішній Бесарабії та Руминії) тоді були часті війни, то козаки туди ходили помагати воєводі волоському, чи иньшому кому, на Турків та Татар особливо. Бо через те, що Україна тоді таку біду від Татар та Турків терпіла, мали наші люде, а в тім і козаки, велике на них завзяте. За найсвятійшу річ уважали з "бусурманами" воювати. Тож як не було якої війни, то козаки йшли походом просто на турецькі або татарські городи в Крим, над Чорне море, де були турецькі городи Очаків, Акерман, Кілія, Варна.

◄ Польські порядки на Україні (частина 2)

Зміст підручника "Грушевський М.Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку) ."

Козаччина (частина 2) ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

Загрузка...