Пастернак О.

Перегляд висновків дотеперішньої літератури про тризуб (частина 2)

Із всіх дотеперішніх дослідників поважнішу розвідку про тризуб написав бар. М. А. Таубе. Висновки його праці такі:
1. Тризуб – це родовий знак родини князя Володимира Святого;
2. Тризуб – це умовна геометрична фігура, орнамент, як твердили гіпотетично вже Толстой, Кондаков і Левшиновський. Теорія про монограму (грецьку, слов'янську чи рунічну) відпадає.
3. Автор висловлює погляд, що всі характеристичні мистецькі деталі знаку тризуба як геометричного орнаменту без сумніву вказують на його скандінавське походження. Автор обговорює подібність шведських тризубів до київського та твердить, що варязькі князі принесли його зі Швеції до Києва.
4. Автор здогадується, що тризуб міг мати значення заклинаючого вузла. При нагоді реферату автора про тризуб в Українськім Науковім Інституті в Берліні, присутні д-р 3. Кузеля і проф. Д. Дорошенко звернули йому увагу на те, що до наших часів у деяких глухих кутах Карпат народним заклинаючим знаком, що рисують під Різдво або Йордань на дверях хат, не є хрест, але схематична фігура, подібна до знаку Володимира, в прямому або переверненому виді.

З виводами автора не можу вповні погодитись і подаю такі замітки:
До 1. і 2. Що тризуб є родинним знаком родини князя Володимира, це не підлягає сумніву. Однак автор не дослідив, що зовнішня незмінна ознака київського тризуба становить собою геральдичний символ (клич) київського княжого роду (див. част. 2., розділ 1.); також автор не дослідив, що внутрішній змінний переплет ядра київського тризуба з острицями (зубами) становить собою особистий клич особисто-пануючого князя, а саме:
а) монограматичний клич у князя Володимира своїм внутрішнім переплетом (див. част. 2, розділ 2, вз. 1 – 4);
б) і тільки геральдичний символ у князя Святополка та Ярослава (див. част. 2, розд. 2, вз. 5 і 6).

Тому київський тризуб своїм внутрішнім переплетом ядра підлягає зміні в кожнім його взірці, про що автор згадує, але не подає причин цієї зміни.
До 3. Походження київського тризуба зі Швеції автор не докаже тим, що у Швеції знайшов тризуби подібні до київського тризуба, бо тому суперечать багато обставин, наприклад, див. частину 2, розділ 1 і таблицю «Зовнішня або родова ознака». У взірцях, які автор вважає подібними до київського тризуба, не знайдеться ані одного, що мав би незмінну родову ознаку київського тризуба. Цією зовнішньою ознакою (типом) різниться київський тризуб від усіх інших тризубів, як шведських, датських та грецьких. Ті тризуби, коли мають зовнішні сторчові лінії й долішню поземну лінію, то не мають лука, тільки щось інше, а коли мають щось подібне до лука, то знов не мають долішньої поземної лінії, тоді як у київського тризуба ця зовнішня ознака суворо, дотримана у всіх його взірцях. Барон Таубе у своїй праці не подає ані одного зразка шведського тризуба з зовнішньою ознакою (типом) київського тризуба.
Коли у шведських тризубів нема родової ознаки київського тризуба, то ясно, що відпадає теорія споріднення цих тризубів, бо шведські тризуби є герби цілком окремих родів.
А коли б навіть у Швеції знайшлися тризуби споріднені з київським, то тим ще не можна довести, що київський тризуб безумовно походить із Швеції. Мабуть, навпаки. Є загально відомо, що у дружині Володимира служило багато чужинців із різних країн, а також із Швеції. Чи не міг такий вояка по закінченні служби занести відзнаки своєї служби до Швеції?
Так само і «Варягами» автор не докаже, що київський тризуб походить із Швеції. Тут наводжу цитату із літопису, поміщену у праці проф. Шелухіна (див. «Звідкіля походить Русь? Теорія кельтського походження Київської Русі з Франції», Прага, 1929, стор. 16): «Идоша за море к Варягам, к Руси, сице бо звахуть ти Варязи Русь, яко се друзіи (тобто теж Варяги) зовуться Свее, друзіи Урмане, Англяне, инии Готи, тако и сии», а проф. Шелухін пояснює: тобто так як вони в Києві звуться Варягами, так зветься і Русь Варягами (Лавр. 18 – 19, Іпат. 15). Літописець підкреслює, що Русь не Шведи, не Нормани, не Англійці, не Готи, а на іншому місці – і не Німці, а тим виключає Русь із Прибалтики та веде нас на південь.
До 4. Можна припустити, що київський тризуб був та і тепер ще є заклинаючим знаком, але лише у народних масах. Мій погляд на це є такий: за поганських часів давали поганським богам княжий знак (герб). Голова держави у маси народу поважається за щось близьке до бога. Як бог був у маси святим, так і княжий знак. Князь Володимир завів християнство, поганських богів знищено, але княжий знак зостався на монетах та інших княжих речах. Князя Володимира проголошено святим, тому і його знак вважають у декотрих околицях Карпат за святий (див. частина 2, розділ 3, стор. 32).

У князів тризуб не був заклинаючим знаком, лише звичайним гербом.
Проф. С. Шелухін наводить у своїй праці на стор. 31 і 32 грецьку цитату ученого грека Семена Логофета і подає такий його переклад: «Підплили до Царгороду руси, що називаються також дромітами, вони суть із народу франків».
Що київський тризуб походить із Греції, вказує та обставина, що грецький бог моря Посейдон малюється з тризубом у руках як відзнакою своєї сили над морем. Не треба тут доводити, що наші зносини з Грецією були давніші, як із Швецією. Давніші й безпосередні були ці зносини і зв'язки з Боспорським царством, в якім тризуб прийнятий на монетах царів і на хресті.
Коли був би мій рукопис про тризуб з р. 1920 вповні опублікований, всі пізніші публікації про тризуб були би набрали іншого змісту, і автор, що написав статтю до «Української Загальної Енциклопедії», не міг би твердити, що значення тризуба «невияснене».