Шевчук В.О. (ред.)

Микола Костомаров. Іван Мазепа (частина 13)

З цього ж приводу катували знову Святайла і Кованька; першому дали 20, останньому 14 батогів. Залишився переказ, котрий переходив з вуст в уста, що коли сотник і піп, зазнавши катувань, лежали на підлозі під рогожами, сотник сказав попові: «А що, отче, солодкий московський батіг, чи не купити його додому жінкам на гостинець?» Вочевидь, він натякав на дружину Кочубеєву, котра була головною зачинщицею у всій цій справі. Святайло відповідав: «Ох, щоб тобі, Петре... Чи мало тобі спину розмалювали?»
На завершення допитали Кочубея й Іскру про їхнє майно. Кочубей описав усі, які були в нього, гроші, борги, коней і худобу у своїх маєтках.
Цар наказав Кочубея та Іскру відіслати до Мазепи і стратити обох перед усім Запорізьким військом, попа Святайла і підісланого раніше від Кочубея з доносом попа зачинити у Соловецький монастир, а сотника Кованька й служителів Кочубея та Іскри відправити до Архангельська й віддать у солдати.
Стольник Іван Вельямінов-Зернов у супроводі солдатів повіз Кочубея та Іскру до Києва. Шлях їхній пролягав водою від Смоленська по Дніпру. Злочинці були закуті. 29 червня Вельямінов-Зернов прибув до Києва і помістив засуджених у Новопечерській фортеці, а сам одразу послав сповістити про це гетьмана. 7 липня геььман перебував у таборі, який розташовувався за Білою Церквою, у містечку Борщагівці, і він послав звідти до Києва бунчукового товариша Максимовича із сотнею козаків і з ним драгунського поручника Алимова із сотнею драгунів. Вельямінов-Зернов додав до цього присланого від Мазепи загону ще солдатів, взявши їх у київського воєводи, і повіз засуджених у гетьманський табір. 12 липня, в присутності всієї генеральної старшини, він передав злочинців гетьманові й подав йому царську грамоту. Кочубея знову допитали про його майно, і він до попередніх свідчень додав ще повідомлення про декілька цінних речей, які були в нього.
14 липня, рано-вранці, за багаточисленного зібрання козаків і малоросійського народу, Кочубею та Іскрі відтяли голови. Тіла їхні лежали на показ народові, поки не скінчилася обідня, а потім їх поклали в труни й відвезли до Києва. Там поховали їх липня 17, на подвір'ї Цечерського монастиря, поблизу трапезної церкви.
Дружину Кочубея ще раніше, коли Кочубей був у Вітебську, забрав посланець Мазепи, гадяцький полковник Трощинський, разом з дітьми й невісткою, дружиною її сина Василя, в Диканьці, і перевіз до Батурина у старий двір її чоловіка, а невістку, за наказом Мазепи, відпустили до її батьків, у котрих на той час перебував і її чоловік.
Дружину Кочубея деякий час тримали під пильною вартою; після страти чоловіка її відпустили.
Петро був глибоко переконаний у вірності йому Мазепи і гадав, безперечно, що звершив сувору, але цілком справедливу справу, скаравши донощиків, які замірялися звести наклепи перед царем на його вірного й випробуваного слугу.

Гетьман Іван Мазепа. Малюнок