Культурна діяльність Івана Мазепи

V

Перший та останній із гетьманів, він добре володіє пером. Коронний гетьман Яблоновський хвалить стиль писань Мазепи. (Соловйов. «Исторія Россіи» III, 1120.) А Орлик авторитетно свідчить, що «небіжчик Мазепа майже завжди переглядав експедицію, яку мені диктував, і не раз потім виправляв її». Пишучи цареві про якусь польську проклямацію на Україні, Мазепа підкреслює, що «лист цей писано не в Польщі, ані поляком. Це видно зі слів, яких нема в польській мові».
Ми знаємо документально, що Мазепа володів із чужих мов польською, латинською, італійською, німецькою, більше-менше французькою та, за Орликом, «досить міцно» татарською. Найрадше вживав латинської мови. При першій зустрічі з Балюзом у Батурині, згадавши минуле, гетьман цитує Горація: «Eheu Fugaces labuntuanni!» (Гай-гай! Як швидко минають роки! – латин.).
Вражіння французького дипльомата під цим оглядом було, що «загалом він любить вельми оздоблювати свою розмову латинськими цитатами й перфектним (8) і досконалим знанням цієї мови може суперничати з найкращими нашими отцями єзуїтами». А від Орлика знаємо, що любив, відвідуючи київську академію, промовляти перед академіками «мовою Тита Лівія та Ціцерона». На смертній постелі мав силу ще згадувати Овідія, що також покінчив життя у наддунайських землях.
Ми не знаємо цілої лектури Мазепи (д), але знаємо, що мав знамениту бібліотеку, яку геть-геть пізніше згадує Орлик, сам пристрасний бібліофіл: «Незабутня для мене й досі велична бібліотека небіжчика Мазепи. Дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані стародавні рукописи! Не без зітхання згадую в теперішній моїй мізерії всі ці книжкові багатства, рівних яким не було на Україні...»