Грушевський М. Про старі часи на Україні - Перші війни козаків з панами та державою польською (частина 2)

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

11. Перші війни козаків з панами та державою польською (продовження)

Пани тільки такого козака, що був вписаний до реєстру, вважали за вільного, – признавали, що він не має платити податків, ані панщини робити. Та й то ще суперечки були, чи може такий козак у панській маєтности сидіти, чи тільки в королівській; чи може він собі горілку та мед варити, чи мусить з панського шинку брати, та й про иньші такі справи. Але всіх тих реєстрових козаків було мало: кілька сот, або тисяча, дві тисячі – щонайбільше. А були десятки тисяч козаків, що до реєстру вписані не були, але козакували часами, чи й завсіди, і в походи ходили, і себе ні в чім за гірших від реєстрових не мали, і так само не хотіли ані панів, ані старост слухати, ані податків платити, ані иньшого підданства знати, як і реєстрові. Було багато сімей козацьких, вдів, що їх чоловіки-козаки погинули на війні, або так повмірали; були великі сім'ї нерозділені, з котрих хтось козакував; були при козацьких сімях так звані підсусідки, що в козацькім господарстві помагали, особливо як козак у похід ішов. Усі вони хотіли бути вільні, як козаки, і нікого, крім козацької старшини, не слухати.
Багато з тих селян, що на Україну прибувало, також у козацтво приставали, щоб бути свобідними від панів: однаково тут на пограничу мусіли вони бути людьми воєнними, бо все від Татар небезпечно було. Тай усі селяне, що сюди на Україну від панів, від панщини світами мандрували, аби на свободі жити, против татарських стріл груди свої наставляти, аби бути панами своєї праці на своїй землі, – всі вони не хотіли тут нічого чути про панські порядки. Коли починали налазити до них пани, вони кидали свої оселі й осідали ся ще далі, в порожніх місцях, або разом з козаками підіймались на панів. На козаків вони дивились, як на свою оборону й надію, а козаки також розуміли, що в селянстві їх сила, - як селяне по їх стороні стануть, то їх ніяке військо польське не переможе. Бо тутешні селяне були люди відважні і до військового діла привичні.
Так ото з тих причин і почало ся велике ворогуваннє, а далі й войо-ваннє між козаками та панами на Україні. Пани козаків тіснили, припасу їм на Низ не пускали, по своїх маєтностях ловили. Козаки при нагоді панські маєтности шарпали. А прийшло й до більшої війни.
Першу таку більшу війну з панами підняв в 1591 році отаман козацький Косинський. Його скривдили пани, відібравши йому маєтність, що він дістав від короля за свою службу, то він з козаками два роки ходив по Київщині та Волини та нищив панські маєтки й двори. Казали про нього, що він хотів від кримського хана і московського царя дістати поміч на Польщу й знищити панів на Україні, аби не було й духу їх. Але його вбито під Черкасами в 1593 р. По нім одначе иньші отамани козацькі – Лобода, Шавула і Наливайко далі ще більше як два роки ходили по Україні та панів нищили й маєтки їх руйновали. Польське військо тоді воювало на Волощині, то пани мусіли самі від козаків боронитись і не могли з ними ради дати. Але волоська війна скінчилась, і 1596 р. польське військо пішло на козаків. Старшим у нім був Жолкєвський, пан з Галиччини, добрий войовник. Він якнайскорше поспішив ся, щоб заскочити козаків не приготованих, докупи не зібраних, як вони по ріжних кінцях України пробували, розбиваючи панів. Та козаки, хоч по части, таки зібрали ся коло Київа, перевезлись за Дніпро й човни потопили: надіяли ся Поляків за Дніпро не пустити. Але міщане київські, яким козаки також докучили, повитягали човни з Дніпра й польське військо перевезло ся за Дніпро.
Тоді козаки пійшли в найдальші, порожні ще тоді краї й стали під Лубнями на Солониці, надіючи ся, що Поляки туди за ними не підуть. Але Жолкєвський завзяв ся, хоч би що а винищити козаків: або панам бути на Україні, або козакам. Він пройшов під Лубні й так заскочив козаків несподівано, що вони отаборили ся на місці дуже недобрім. Обступив їх та почав день у день стріляти з гармат на козацький табор. Два тижні держали ся козаки, та бачуть, що помочи до них польське військо не перепустить, а в них уже й припасу не ставало, – мусіли з Поляками миритись. Стало на тім, що козаки своїх ватажків Полякам видадуть, зброю й скарб також, а Поляки їх свобідно до дому пустять. Козаки так і зробили, та тут показала ся польська неправда: як козаки без зброї вийшли з табора, обпало їх польське військо та майже всіх їх безборонних побило, порізало.
Потім Поляки ухвалили на соймі, щоб війську козацькому більше не бути, – аби пани не мали на Україні клопоту. Але дістати козаків, що під Лубнями не були, а пішли на Низ, до Січи, польське військо не могло, і козаки далі собі там пробували. А незадовго почала ся нова війна в Волощині,і Полякам до неї стало треба козаків. Почали їх кликати, але козаки сказали, що підуть тоді тільки, як король відновить давні вільности й права козацькі. їм се обіцяли, і козаки на війну пішли, а сойм ухвалив, що військо козацьке має бути наново. Незадовго козаки прийшли ще до більшої сили, як перед тим, а на Україні тим часом стались такі річи, що очі всього українського народу звернулись на козаків. Досі тільки українські селяне бачили в козаках свою оборону й надію, а тепер усі, хто хотів боронити прав українського народу, до козаків почали звертати ся.

◄ Перші війни козаків з панами та державою польською (частина 1)

Зміст підручника "Грушевський М.Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку) ."

Українці боронять своєї віри ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

Загрузка...