Грушевський М. Про старі часи на Україні - Українці боронять своєї віри

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

12. Українці боронять своєї віри

Що Українцям під Польщею недобре було, то вже ми бачили. Люде ріжного стану: селяне, міщане, духовні, а навіть і пани українські, котрі свого українського народу держались, терпіли ріжні недогоди, і всім спільні були кривди, які діялись українській народносте, її мові й вірі. В тих часах не розуміли так добре як тепер, що можуть бути ріжні віри в народі: можуть бути Українці православні, католики, уніяти, штундисти, ріжної віри, а всі одного народу, і свій народ будуть любити й для нього всього доброго старатись. Тоді так міркували: хто руської, православної віри, – той Русин, Українець, а хто польської – католицької, той Поляк. І тому ті кривди, які українському народови діяли ся в його православній вірі, ті найбільше всім докучали, всім станам українського народу були спільні, і на них всі українські люде озивались.
Я вже казав, що пани й королі польські, слухаючи ся своїх духовних католицьких, мали собі за обовязок віру католицьку ширити, а православну тіснити, аби православні приставали на католицьку віру. З початку думали вони навіть зовсім православну віру знести, та що православні за свою віру дуже держали ся, то королі побояли ся так дуже їх зачіпати. Тоді надумали "унію", себто злуку, зєднаннє православної віри з католицькою: щоб богослуженнє, церкви, обряди – все зіставалось на зверх так як було, а тільки щоб православні слухались папи, а в чім ріжнить ся сама віра, в тім вірили, як католицька церква учить (що Дух святий ісходить від Отця і Сина, – не Отця тільки, – що всі душі померших пробувають по смерти в чистилищу і там кару за гріхи відбувають, і иньше дещо таке). Справа ся була давня: я казав, що ще за короля Данила була на Україні мова про унію, і пізнійше не раз про се говорено, тільки владики не хотіли на ту унію приставати: боялись, що народ їх покине. Але в р. 1590 і пізнійших знайшлось між православними владиками чимало таких, що на унію пристали, а через що, зараз скажу.
Були в тих часах між духовними, тай взагалі в церковних ділах великі непорядки, не тільки у нас на Україні, а й по иньших краях: в Польщі, в Німеччині, Франції, Англії, – у католиків ще гірше ніж у православних. Починаючи від простих священиків і монахів аж до найвищих владиків і самих пап, духовні покинули побожне житє, журились більше тим, щоб багато грошей зібрати та жити роскішно. Люде через те перестали духовних слухати, від католицької церкви прочали відпадати, стали думати, щоб якось самим по євангелію жити. Майже вся Німеччина, Англія, Швеція відпали від католицької церкви й окремо від папи й католицької церкви позаводили собі свої церкви.
У нас на Україні люде також шукали способу на поправу православної церкви, бачучи, який непорядок іде від самих духовних, і ще більше – від короля та польських панів, що мішали ся в православні церковні справи та настановляли священиків і владиків зовсім нікчемних. Почали до того брати ся брацтва. Ті брацтва закладалися по ріжних містах між міщанами для помочи бідним і для побожного житя. Хто вписувавсь до брацтва, складав до брацької скриньки невеличку вкладку на церкву, на бідних. В свята братчики сходились на брацькі розмови, помагали убогим, а умерших братчиків ховали всім брацтвом. Мали часто в своїм нагляді й опіці православні церкви, і тепер думали над тим, як би поправити порядок в православній церкві. Найпершим способом до того вважали друкарні, друкували книги, вишукували учених людей, заводили школи. Духовенству і самим владикам напоминали, аби був в церкві порядок, аби на священиків і єпископів ставили людей чесних і розумних, не уживали церковних маєтків на свої роскоші, але обертали на церкву, на школи, на бідних. Найбільше й найславнійше брацтво в тім часі було львівське: воно мало друкарню, заложило гарну школу, де вчило словянської й грецької мови. Але львівський православний владика дуже не любив сього брацтва, бо воно не тільки що не слухалось його, але ще й докоряло йому за непорядки. І він перший надумав перейти на унію, щоб не мати клопоту з брацтвом.
Православні владики тодішні були здебільшого люде, що йшли в ченці й на владицтва не ради Ісуса, а ради хліба куса, як то кажуть: аби з церковних грошей жити роскішно та багато. Заходи брацтв коло церковного порядку більше їх гнівали, як тішили. Не досить було біди від Поляків, а тут іще від своїх: мішане – братчики, шевці та кожемяки, як їх владики прозивали, хочуть ними командувати, в церковних справах їм розказувати. А патріарх константинопольський, старший над українською церквою, замість щоб за владиками обстати, ще й собі руку братчиків тягне, їх заходи похваляє. Давнійше патріарх в справи української церкви не мішавсь, і митрополит з владиками правили зовсім по своїй волі, а тепер патріарх приїхав на Україну й почав робити порядки: митрополита скинув, деяких владиків насварив і також загрозив, що скине. А що не знав справ тутешніх, то часом і не впопад зробив, і владиків роздражнив.
А тим часом король, пани, урядники польські – всі докучають владикам, – чи то навмисно, щоб змусити їх до унії, чи тому, що звикли зневажати православну віру. Католицька церква тоді вже встигла поправити ся в Польщі, і католицькі священики та єзуіти – монахи католицькі, що старались усякими способами скріпити силу католицької церкви, багато православних переманювали на католицьку віру. Прихиляли й панів, які ще між Українцями полишались, намовляли на унію й православних владиків. Король обіцював, що владики тоді будуть мати таку ж честь і силу, як владики (біскупи) католицькі, а ніхто не буде мати до них права, а брацтвам король накаже, аби у всім були своїм владикам послушні. І справді, майже всі владики православні на се злакомились і списали постанову, щоб їм папі піддатись та на унію пристати.
Та коли довідались про се православні, то брацтва, аза ними й православні пани, духовні і всякого стану люде підняли голосний крик, що вони унії не хочуть, що то владики роблять самовільно, а не мають на те права самі, без собору православних, і що православні їх за владиків більше не хочуть уважати. З панів особливо Константин Острозький (молодший) додавав відваги православним, заохочуючи їх, аби унії не приймали: обіцяв і оружною рукою боронити православної віри. Деякі з владиків, настрашивши ся тим, відкинули ся від унії, иньші ж знову, покладаючись на поміч короля та панів польських, далі стояли при унії. В 1596 р. зложений був собор в Бересті, і тут ті владики, що пристали до католиків, проголосили унію. Але иньші, разом з православними панами, священиками й депутатами з ріжних країв і від самого патріарха, заявили, що унії не приймають. А тих владиків, що унію прийняли, патріарші посли засудили, що вони не мають бути більше владиками. Так розділились владики на уніятів і православних. Уніятів з початку ніхто не хотів слухати: православні хотіли їх поскидати. Але король обстав за уніятами, скинути їх не позволив, навпаки – велів священикам і людям слухати тих владиків-уніятів, а непослушних їм священиків сказав скидати; брацькі церкви за непослух казав замикати, а як опорожнялось якесь місце владиче або архимандриче, то ті місця давав самим уніятам. І так незадовго всі старші місця заняті уніятами, а як вмерли сі владики, що зістались при православних, то православні лишили ся зовсім без владиків.

◄ Перші війни козаків з панами та державою польською (частина 2)

Зміст підручника "Грушевський М.Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку) ."

Козаки боронять віру і права українського народу ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

Загрузка...