Правда і вигадки про Івана Мазепу

Правда і вигадки

Постать гетьмана Івана Мазепи породила в літературі (і фаховій, і белетристичній) величезну кількість інтерпретацій та оцінок, часом не лише суперечливих, а й діаметрально протилежних. Сама вже небуденна особистість Мазепи була неординарна, і діяльність його – надзвичайно складна, а відтак потребує діалектичного підходу, що має застерегти дослідника від крайнощів.
Справді, Іван Мазепа становить собою одну з найяскравіших політичних постатей в Європі кінця XVII – початку XVIII ст. Він багато зробив для піднесення суспільно-політичного життя в Україні. Він був переконаним репрезентантом феодальних тенденцій і, як ніхто інший, реально служив реставрації феодально-кріпосницьких порядків у краю (1). Саме це, а не так звана «зрада» (союз із шведським королем Карлом XII проти Петра І) послужило причиною непопулярності гетьмана в широких масах народу.
Довкола особи І. Мазепи сконцентровано безліч тенденційних пліток, а то й прямих вигадок та інсинуацій – на кшталт дуже популярної (але безпідставної) легенди про коня, що нібито заніс Мазепу в Україну. Тому ситуація вимагає від дослідника особливої обережності та критичності при звертанні до джерел.
Серед інсинуацій (2), спрямованих проти І. Мазепи, більшість стосується українсько-шведських відносин, ускладнених польською проблемою (Польща на той час була розділена і мала двох королів: Станіслава Лещинського, який орієнтувався на Швецію, та Августа II Саксонського – ставленика Петра І). Гетьмана звинувачували, ніби він хотів повернути Україну під магнатське панування в рамках Речі Посполитої; інші закидали йому прагнення встановити тут шведську зверхність. Поширювалися й плітки особистого кшталту – мовляв, він мріяв в обмін на Україну стати князем вітебським і т. д. Але всі ці приписувані гетьману заміри позбавлені глузду: вони б означали для Мазепи зраду самого себе.
Всі ці плітки та інсинуації розлітаються на друзки при звертанні до фактів, до безпосередніх свідчень реальних документів, і насамперед – до тексту договору І. С Мазепи з Карлом XII та його польськими союзниками (правда, цей договір дійшов до нас не в автентичних оригіналах, а в копіях 1710- 1711 pp.).
Тут читаємо: «Україна обох сторін Дніпра з військом Запорозьким і народом Малоросійським має бути вічними часами свобідною від всякого чужого володіння... Союзні держави (Польща і Швеція – М. Б.) ні під претекстом освобождення її чи під яким-небудь іншим не мають претензій на абсолютну власть над Україною і військом Запорозьким, ні на ленну залежність чи якусь підвласність, ані не мають брати з неї яких-небудь доходів чи податків. Не мають забирати собі чи обсаджувати своїми залогами кріпостей українських» які були чи зброєю, чи трактатами здобуті від Москви. Не мають ставити нових укріплень в землях українських, ані іншим не позволяюсь. Мають Україну содержувати в цілості і іншим не дозволяти якимсь чином гнести. Цілість границь її, непорушність вільностей, законів, прав і привілегій її свято мають заховуватися, аби Україна вічними часами свобідно тішилася своїми правами і вольностями без всякого ущербка».
Такими є факти, і від них нікуди не дінешся.

Михайло Брайчевський, доктор історичних наук

1) Кріпацтва за І. Мазепи на Україні не було, а тільки так звана підданська залежність селян. Загалом рівень життя українців у часи І. Мазепи був високий.
2) Інсинуації – звинувачення.