Грушевський М. Про старі часи на Україні - Хмельниччина

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

15. Хмельниччина

В такій неволі прожила Україна без малого десять літ. Пани пильнували, щоб король ніякої війни не починав. Польща ні з ким війни не мала, козаків не потрібувала, і польське військо могло стерегти панського спокою на Україні. Король Володислав хотів війну з Турками почати і козаків до того взяти, – навіть з їх старшими накладав і листи їм дав, аби човни собі будували та на море йшли, аби з того війна з Турком зачалась. Але старшина знала, що того пани не хочуть, затаїла листи і не рушила козаків, аби з того їй біди не вийшло. Аж тепер настав добрий час для панів. Козакам по панських маєтностях не вільно було пробувати, могли тепер пани господарити, як хотіли. Множились села й хутори в їх маєтках, збільшалось число їх "підданих", заводили вони двори й фільварки, накладали на селян ріжні оплати, та ладили ся завести й панщину, в самій глибокій, козацькій Україні.
Але тільки до часу те все держалось. Україна угиналась під тяжким ярмом, але тільки часу чекала, аби його скинути. Селяне були невдоволені на панів, на їх вимисли. Козаки "випищики", себто виключені з реєстру, тільки чекали хвилі, щоб скинути з себе підданство. Реєстрові були сердиті на польську старшину, що їх за слуг своїх мала, зневажала, а грошей заслужених що не платила. Духовні й міщане відказували на кривди, що діялись від уніятів і католиків православній вірі і вкраїнським людям. І все чекало тільки іскри, аби відразу спалахнути ясним огнем.
І тоді, каже старий літописець український, серед ріжних кривд, які українським людям робили ся, "натрапили на чоловіка одного, у которого відібрали пасіку, а та пасіка наробила лиха на всю Польщу". А був тим чоловіком сотник козацький чигиринський Зиновій-Богдан Хмельницький.
Був він чоловік заможний, досить учений, в війську козацькім заслужений; в пізнійшім показав він себе як надзвичайний войовник і правитель та великого хисту і вдачі чоловік. Після повстання Павлюка настановлено його військовим писарем; по повстанні 1638 р., як козаки не могли вищих урядів займати, настановлено його сотником чигиринським. Та не злюбив його підстароста чигиринський. Намовив старосту, щоб відібрав від Хмельницького його батьківщину – хутір Суботов, бо він батькови Хмельницького попереднім старостою був даний не на віки, а тільки "до ласки". І відібрано йому той хутір, та ще як! Наслали людей, як самого Хмельницького не було дома, – поїхав десь у козацькій справі, – знищили майно Хмельницького, а хлопця, сина його так канчуками вибили, що він з того вмер. Хмельницький став своїх кривд доходити, та його оскаржено як бунтівника, всаджено до вязниці, і навіть свого життя він був непевний. Тоді як пущено його з арешту, удавсь він на Низ. Як старий козак, знав він там усі входи і виходи, і став збирати всіх, хто був з польського пановання невдоволений, аби кривд своїх доходити. Було се зимою з 1647 року на 1648.
Зібравши людей Хмельницький опанував Січ – залога з реєстровців, що стояла тут, пристала до нього. Взявши в руки Запороже, повів він переговори з ханом кримським, щоб прихилити його до помочи козакам на Поляків. Хан тоді був недобрий на Поляків, бо довгий час грошей йому не давали; до того в Криму була розруха, був голод, і татарам хотілось війною поживитись. Тому хан обіцяв Хмельницькому, що пішле йому в поміч перекопського мурзу Тугай-бея з великим військом. Велика се річ була для козаків; нераз уже й перед Хмельницьким ріжні гетьмани козацькі старали ся дістати поміч від Татар на Поляків, та се їм не вдавалось, а Хмельницькому вдало ся. Коли висланці Хмельницького понесли про се вісти по Україні між людей, що реєстровці пристали до Хмельницького, і хан йому помагає, почав ся великий рух між людьми. Старший над військом польським (гетьман коронний називав ся) Потоцький, прочувши про се, почав ладитись і собі до походу. Наперед вислав на Хмельницького свого сина Стефана з польським військом і козаками, решту реєстрових козаків з драгунами виправив Дніпром човнами, а сам з своїм помічником (гетьманом польним) збирав головне військо і з ним поволі посувавсь на полуднє, чекаючи вістей від сина. Тим часом син його попавсь у велику біду. Надіючись на свої сили йшов він не питаючись. А тим часом Хмельницький обступив його несподівано з своїм військом і Татарами на Жовтих Водах. Козаки реєстрові, що в тім війську були, прилучились до Хмельницького, а й ті, що Дніпром плили, - реєстрові та драгуни, також з Українців набрані, теж до Хмельницького пристали. Побачивши се, став Стефан Потоцький відступати. Але Хмельницький з усім військом обпав його і погромив так, що сливе ніхто цілий не вийшов.
Потім Хмельницький пішов на головне польське військо. Воно, не маючи вістей від переднього полку, теж почало відступати, але під Корсунем ударив на нього Хмельницький, загнав у засідку й погромив також до решти. Обоз, гармату, – все забрали козаки. З цілого війська ледве кілька сот утікло, та й то головно джури та слуги панські. Потоцький і Каліновський – обидва в руки козацькі попали, – Хмельницький віддав їх Татарам. Як у думі співаєть ся:

Тогді козаки Ляхів доганяли,
Пана Потоцького піймали,
як барана ізвязали
Та перед Хмельницького гетьмана примчали;
"Гей пане Потоцький,
чом у тебе й досі розум жіноцький!
Не вмів ти єси в Камянці Подільськім пробувати,
Печеного поросяти, куриці з перцем та з шафраном уживати,
А тепер зумієш ти з нами козаками воювати,
Житньої соломахи з туслуком уплітати,
Хіба велю тебе до рук кримському хану дати.
Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобилини жувати".

Ще такого не бувало на Україні. Не тільки все українське панство, а й ціла Польща зісталась без війська й оборони. Якби козаки схотіли, могли б за кілька день безпечно бути в Кракові чи Варшаві. Але Хмельницький тоді не мав у гадці нищити Польщу. По побіді корсунській пройшов до Білої Церкви й став тут табором. Навколо Україна як море хвилювалась. Підіймалось селянство, зброїлось, побивало або проганяло панів та Жидів-орендарів, нищило панські двори та католицькі костели, що за той час пани побудували на Вкраїні. Тікали пани куди видно, аж над саму Вислу, – як у пісні співаєть ся:

Зависли Ляшки, зависли,
Як чорна хмара на Вислі,

Збігши ся туди з усіх країв. Иньші знову, в кім дух український жив, до війська козацького приставали. За короткий час не стало духа панського та польського на Україні, тій що близше Дніпра, а люде українські співали:

Та немає лучче, та немає краще,
Як у нас на Вкраїні!
Та немає Ляха, та немає пана -
Не буде зміни!
Або останні слова ще й трохи инакше співали ся:
Та немає Ляха, та немає Жида,
Не буде унії.

◄ Козацькі війни перед Хмельниччиною (частина 2)

Зміст підручника "Грушевський М.Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку) ."

Україна відривається від Польщі (частина 1) ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

Загрузка...