Рожик М.Є. та ін. Всесвітня історія: Новітні часи – Мирні договори Антанти із союзниками Німеччини

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Всесвітня історія 10 клас

§6. Версальська система договорів. Паризька мирна конференція

Мирні договори із союзниками Німеччини

Крім договору з Німеччиною, перед державами Антанти постало не менш складне завдання: підписати відповідні документи з її союзниками.
Наприкінці війни внаслідок національно-визвольної боротьби слов'янських народів відбувся розпад багатонаціональної Австро-Угорської імперії. На її руїнах постали держави Центральної й Південно-Східної Європи: Чехословаччина, Польща, Югославія, Австрія та Угорщина. Проте ця прогресивна подія загальноєвропейського значення вимагала юридичного обгрунтування на основі міжнародно-правових норм, які б стали гарантією незалежності новоутворених держав.
10 вересня 1919 р. був підписаний Сен-Жерменсъкий договір з Австрією, яка визнала факт утворення незалежних держав у своїх колишніх слов'янських володіннях. Цей договір також заклав міжнародно-правові основи незалежної австрійської держави, категорично заборонивши приєднання Австрії до Німеччини.
«Особлива декларація» забороняла будь-які політичні та економічні зв'язки Австрії з Угорщиною до того часу, доки остання не визнає умови мирного договору. Сен-Жерменський договір накладав на Австрію тяжкі фінансово-економічні й репараційні зобов'язання, суворі військові обмеження тощо. Становище Австрії було складним. Із потужної сили, що посідала провідне становище в колишній Австро-Угорській імперії, вона перетворилася у невелику республіку з населенням 6,4 млн. чоловік. Порушилися й економічні зв'язки з територіями, котрі раніше входили до складу імперії. У країні панувала розруха. Тому австрійський уряд змушений був негайно здійснювати такі заходи у внутрішній і зовнішній політиці, які б гарантували стабільність, цілісність і недоторканність Австрії. Коаліційний уряд, сформований після виборів до Установчих зборів, проводив політику маневрування, щоб запобігти, з одного боку, імперіалістичним претензіям, з іншого – більшовицькій загрозі.
27 листопада 1919 р. в м. Нейї був підписаний подібний договір з Болгарією. Наприкінці війни Болгарія переживала гостру політичну й економічну кризу, яка була наслідком її участі у війні на боці австро-німецького блоку. Вона змушена була визнати кабальні умови миру, продиктовані переможцями. Країна втрачала значну частину своєї території. Згідно з договірними зобов'язаннями Західна Фракія передавалась Греції, що позбавляло Болгарію виходу до Егейського моря. Репарації, економічні та військові санкції, обумовлені угодою, серйозно зачіпали життєво важливі інтереси болгарського народу і ще більше загострювали національні суперечності на Балканах.
Тріанонський мирний договір, підписаний 4 червня 1920 р. з Угорщиною, остаточно зафіксував розпад Австро-Угорщини й встановив кордони Угорського королівства, до складу якого увійшла третина колишньої території імперії та понад 40 відсотків її населення.
На Угорщину було накладено значні репараційні зобов'язання на користь союзників. Чисельність її армії обмежувалася 35 тис. чоловік. Вона позбавлялась права мати авіацію, танки й важку артилерію. Уряд Угорщини, враховуючи те, що за межами країни опинилося майже 3 млн. угорців (половина з них мешкала в сусідніх державах), намагався протистояти вимогам союзників і висунув ідею створення «Великої Угорщини». Це викликало побоювання її сусідів за свою безпеку, що призвело до об'єднання Чехословаччини, Румунії та Королівства сербів, хорватів і словенів у військово-політичний союз – Малу Антанту.
З іншого боку, Карл Габсбург та його прихильники планували відновити правління династії Габсбургів на угорському престолі і навіть плекали надію відродити імперію. Тому 3 листопада 1921 р. Національні збори Угорщини прийняли закон, який скасував права Карла Габсбурга на угорський престол.
Національно-визвольний рух в Османській імперії і гострі протиріччя між державами-переможницями ускладнювали процес міжнародної стабілізації. Багато держав непокоїло важливе стратегічне становище Туреччини. Гостра дипломатична боротьба за вплив на Туреччину таїла в собі небезпеку військових конфліктів.
16 березня 1920 р. в Стамбулі висадився англійський десант і було оголошено воєнний стан, що надзвичайно загострило ситуацію. Досягнення миру ускладнювалося й тим, що співвідношення збройних сил держав-переможниць у цьому районі виявилося неоднаковим. Панівне становище мав англійський військово-морський флот, що й зумовлювало сильні позиції Великобританії. На противагу їй Франція, Італія та інші держави об'єднали свої зусилля, щоб не допустити цілковитого контролю Великобританії над цим регіоном.
Тільки 10 серпня 1920 р. завершилася підготовка мирного договору, який був підписаний султанським урядом у м. Севр (Франція). За Севрським договором Османська імперія позбавлялася 3/4 своєї території. У неї були відібрані Сирія, Ліван, Палестина та Месопотамія. Ці землі передавалися під мандатне управління Англії (Палестина й Месопотамія) та Франції (Сирія і Ліван). Зона чорноморських проток потрапила у сферу інтересів багатьох європейських держав. Дарданелли, Мармурове море й Босфор оголошувалися відкритими як у воєнний, так і в мирний час для всіх кораблів. Утворена із представників держав Антанти «Комісія проток» діяла без огляду на місцеву владу.
Севрський договір виявився «найслабшим місцем» Версальської системи. Фактично він позбавляв Туреччину суверенітету, перетворюючи її в напівколонію. Стихійні виступи народу й обурення умовами Севрського договору турецької інтелігенції та офіцерства злилися в єдиний потік національно-визвольної боротьби, що змела й османський уряд, і севрський диктат. До влади прийшов революційний уряд, очолений генералом Мустафою Кемалем, який і розпочав боротьбу проти окупантів.
10 січня 1921 р. національні збройні сили Туреччини зуміли зупинити наступ об'єднаних англо-грецьких військ. На мирній конференції в Лозанні (Швейцарія), яка розпочалася 20 листопада 1922 року, Туреччина домоглася визнання її незалежності, хоча й змушена була піти на певні територіальні поступки. Лозаннський мирний договір, який вступив у дію 1923 p., декларував мирні стосунки між Туреччиною і країнами Антанти. Східна Фракія, Ізмір та інші території зберігалися за Туреччиною. Вона погодилася прийняти британську конвенцію щодо проток, згідно з якою Босфор і Дарданелли були відкритими для військових кораблів усіх країн як в мирний, так і у воєнний час. Таким чином, Туреччина зберегла державність і домоглася визнання своєї незалежності.
Лозаннський договір з Туреччиною засвідчив, що Версальська система післявоєнного мирного врегулювання не є ідеальною, оскільки таїть в собі загрозу нових міжнародних сутичок і конфліктів.

◄ Версальський мирний договір

Зміст підручника "Рожик М.Є., Ерстенюк М.І., Пасічник М.С., Сухий О.М., Федик І.І.Всесвітня історія: Новітні часи: 1914-1945 роки."

Територіальні зміни у світі після Першої світової війни ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Всесвітня історія 10 клас

Загрузка...