Грушевський М. Про старі часи на Україні - Україна обєднується з Московщиною

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

17. Україна обєднуєть ся з Московщиною

Хмельницький сливе від самого початку війни намовляв Москву на Польщу. Московському цареви і хотілось, і боявсь він з Польщею зачинати. Хотілось – бо сподівав ся від Польщі щось здобути. Давні московські царі були з київського княжого роду, й вони все думали про те, як би забрати ті українські та білоруські землі, що за давніх часів належали до київських князів. До того ж Польща недавно, за короля Жигимонта, багато краю забрала від Москви, і се Москві хотіло ся теж назад вернути. Але й бояла ся вона тої війни. При тім же Хмельницький хотів тільки помочи на Польщу, а Москва, як уже воювати з Польщею, то хотіла, щоб Україна прилучилась до Московської держави. Довго про се були переговори. Хмельницькому хотілось як найскорше напустити Москву на Польщу, й для того годив ся він піддатись з Україною під зверхність московського царя й зєднати Україну з Московською державою. І з кінцем 1653 р. повідомив його цар, що він з земським собором – скликаними з усього царства людьми, порішив Україну прийняти під свою зверхність і разом з Українцями воювати Польщу. З тим разом вислав він своїх бояр до Хмельницького, аби від нього, від старшини козацької і від усіх людей прийняти присягу московському цареви.
Сі бояре приїхали до Хмельницького до Переяслава, і дня 8-го січня скликав Хмельницький раду козацьку військову. На ній ухвалили пристати до Москви з тим, щоб цар зіставив Україну при її вільности і ворогам її не видавав. Тоді бояре закликали всіх до церкви, щоб присягти цареви. Але Хмельницький з старшиною зажадав, аби наперед бояре присягли за царя, що він вільности й порядків України пору шати не буде й ворогам її не видасть. Такий порядок в Польщі був, – та й скрізь, де свобода має бути забезпечена, – що новий король насамперед складає присягу на закони й права, що буде їх сповняти, а тоді народ складає йому присягу, що буде його слухати й шанувати.
На те бояре сказали, що вони такої присяги не можуть зложити, бо московський цар – "самодержець" і присяги своїм підданим не складає. Старшину се дуже збентежило, і вона не могла зрозуміти такого порядку, що цар не хоче присягти на захованнє свободи України. Але що бояре таки ніяк не хотіли присягти, то гетьман з старшиною, аби справи не розбити, – бо дуже хотіли мати московську поміч против Польщі, – згодились присягти на слово боярів-послів, що цар не тільки зіставить в цілости права й устави, привілеї і всякі свободи України, себто її нинішній самостійний державний устрій, а ще примножить і розширить. Так сталась "Переяславська умова", з котрою Україна пристала до Москви, "під високу царську руку". Як з української так і з московської сторони на неї дивились як на непорушну умову, котру можна тільки за обопільною згодою змінити. Але вона була устна. Щоб цар її закріпив своєю грамотою, постановили, що військо пошле своїх послів до Москви і ті вияснять цареви та боярам українські порядки, права і вільности і цар їх потвердить своїм привілеєм. На тім гетьман і старшина присягли цареви й потім люде по всіх городах і селах присягли московському цареви.
Місяць потім вислав Хмельницький з старшиною своїх послів до Москви – умовити ся щодо дальших порядків на Україні, які мають бути. Та тут уже зараз виявила ся ріжниця між бажаннями і плянами українськими й московськими. Сі роки – від самого повстання Україна жила як самостійна держава: вибраний гетьман з радою старшини й військовою радою правив усім краєм. Хмельницький з старшиною хотіли й надалі задержати такий устрій, щоб Україна самостійно правилась собі сама вибраними своїми людьми, тільки була під зверхністю московського царя. Але в Москві на те не пристали, бо Московська держава не мала в собі такого свобідного устрою. Правительство московське лишило на Україні поки що все далі в управі гетьмана й старшини козацької. Але щоб так на завсіди мало бути, на се не дало згоди в своїх відповідях на козацькі домагання (так званих "статях Б.Хмельницького") . Згодилось, щоб військо козацьке свобідно вибирало гетьмана, а царя тільки сповіщало при виборі; щоб Україна з гетьманом сама мала зносини з иньшими державами, як самостійна держава; щоб було військо козацьке, 60 тисяч, гетьманови підвластне, і щоб до суду українського ніякі московські власти не мішались. Але прислала зараз до Київа своїх воєводів з військом, – ніби то України боронити, а більше щоб України й самого гетьмана пильнувати. Ті воєводи побудували собі осібну кріпость у Київі й гетьмана ні в чім не слухали. Таких воєводів з військом хотіло правительство московське поставити й по иньших більших українських городах.
Хмельницький з старшиною з того побачили, що їм з Москвою не по дорозі: чого иньшого він хотів, а що иньше вона задумує. Він хотів, щоб Україна, як відірвалась від Польщі, так і зісталась свобідною, самостійною державою, а від Москви хотів підмоги, щоб усі українські землі від Поляків відібрати і докупи злучити. А московські бояре хотіли Україну помаленьку до рук своїх узяти й правити нею, як правили иньшими землями. Обєднаннєм України вони мало журили ся, а хотіли забрати білоруські землі від Польщі (чи властиво від Литви, що від 1569 р. була тісно злучена з Польщею). Се їм ішло добре, тим більше, що на Польщу напала тоді ще й Швеція. Тоді Поляки почали з царем переговори: обіцяли йому, що виберуть його польським королем – так щоб він польських земель уже не нищив. Цар на се пристав, повірив і перемирє з Польщею зробив. Учинив се без порозуміння з Українцями, і на Україні се вважали за зламаннє умови. Українці знали, що Поляки царя королем не виберуть, але бояли ся, що заприязнивши ся з Польщею, Москва, чого доброго, ще й Україну їй назад віддасть. Через те гнівались на Москву за се перемирє, і Хмельницький став шукати нових помічників на Польщу, а злуку з Москвою хотів розірвати.
Під Польщу вертатись він ніяк не хотів. Як його король польський намовляв до нього вернутись, він польському послови таку байку сказав: "У одного чоловіка жив в хаті уж. Він був домашній, нікого не кусав; йому ставили страву і не боронили лазити по хаті. Раз хлопець їв молоко, уж приліз і став собі хлептати; хлопець ударив ложкою ужа, а той зі злости вкусив хлопця. Хлопець крикнув, прибіг господар і схотів зарубати ужа, але відрубав йому тільки хвоста, а уж утік. Хлопець же з того укушення вмер. З того часу перестало вести ся тому господареви, – пішло нещастє за нещастєм. Сказали йому, що се через те, що він образив ужа. Тоді господар став мирити ся з ужем, поставив йому молока. Але уж наївсь і знову сховавсь до нори. – Вже, каже, не буде між нами давньої приязни: тобі твого сина не забути, а мені – мого хвоста; живім кождий собі сам, у добрій згоді, і один другому помагаймо, а більшого вже нічого не видумаємо". – Так і Поляки, казав Хмельницький, – нехай нас лишать і зречуть ся всеї України, то ми будемо їм по силі помічні, будемо їх від ворогів боронити. Але щож! – Коли в Польщі хоч сто панів лишить ся, то вони того не попустять. А козаки знов не пристануть на те, що ті пани хочуть.
Тому Хмельницький шукав иньших союзників, помічників на Поляків. Він пересилав ся з Туреччиною, Швецією, Угорщиною, намовляючи їх на Польщу. Він розумів, що поки Польща буде мати силу, вона України не попустить. Нарешті з Швецією й угорським (семигородським) воєводою Ракоцієм уложив він умову, щоб спільно воювати Польщу, зовсім знищити й між собою її землі поділити. А Москва тим часом, як я вже сказав, встигла помирити ся з Польщею, і разом із нею зачала воювати з Шведами. Вона накликала й Хмельницького, аби з Польщею не зачіпавсь, а воював Шведів. Але Хмельницький не послухав. Він ніяк не хотів розривати з Швецією, навпаки став укладати з нею тісний союз, обіцяючи їй помагати против кождого неприятеля (хоч би й против Москви), а Шведи за те обіцяли боронити незалежносте України і цілосте її земель. Весною 1657 р. він і зачав війну з Польщею на спілку з Швецією й Ракоцієм, а против волі Москви. Так мала злука України з Москвою розірватись. Але в війні козакам не пощастило, в війську прокинув ся непослух. Хмельницький і без того був хорий, а ся прикрість іще більше його розстроїла і він умер 27 липня 1657 р., лишивши справи непорішеними.
Дуже не в часі вмер і з великим жалем проводила його в могилу Україна. Поховали його в Суботові в церкві, що він побудував. Але кілька років пізнійше, коли польське військо йшло через Україну, польський воєвода Чарнєцький казав на злість викопати Богдана з могили, спалити його кости й попіл по вітру розвіяти – за те, що він Україну від Польщі відірвав. Польщі то нічого не помогло, а Хмельницькому не пошкодило.
За заслуги Хмельницького ще за життя його вибрало військо козацьке гетьманом сина його Юрка, – "нехай тая слава буде, що Хмельницький гетьманом". Але до булави треба голови, а Юрко був молодий та нездалий. Тому старшина потім се перемінила й настановила гетьманом Івана Виговського, що був військовим писарем.

◄ Україна відривається від Польщі (частина 2)

Зміст підручника "Грушевський М.Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку) ."

Що діялось на Україні після Хмельницького ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

Загрузка...