Рожик М.Є. та ін. Всесвітня історія: Новітні часи – Уряд Народного Фронту. Зовнішня політика Франції у міжвоєнний період

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Всесвітня історія 10 клас

§12-13. Франція у міжвоєнний період

Уряд Народного Фронту

На муніципальних виборах у травні і червні 1935 р. французькі ліві домоглися значного успіху, внаслідок чого 48 партій і організацій лівого спрямування об'єдналися у Народний фронт. У липні 1935 р. прихильники Народного фронту організували у Франції масові антифашистські демонстрації. Тільки в Парижі кількість демонстрантів становила понад 500 тис. чол.
Значного успіху Народний фронт домігся на виборах у палату депутатів у квіт-ні-травні 1936 р. Кандидати Фронту отримали 5,5 млн. голосів (56,6% від загальної кількості виборців). Уряд Народного фронту очолив соціаліст Леон Блюм.
Демократизація урядового курсу Франції знайшла своє втілення у низці соціальних заходів та законів. На 15% була підвищена зарплата робітникам і службовцям. Парламент затвердив закони про оплачувані відпустки (протягом 14 днів на рік), про 40-годинний робочий тиждень, про укладення колективних договорів. Була здійснена часткова націоналізація оборонної промисловості, реформовано Французький банк, виділено кошти на громадські роботи, заборонено фашистські організації. Поліпшилося становище селян і ремісників. Заходи, здійснені урядом для врегулювання цін на зерно, дали змогу селянам зібрати у 1936 р. вдвічі більший урожай, ніж у попередньому році. Ці зміни і нововведення відповідали інтересам усього народу. В міжнародних справах Л. Блюм виступав ініціатором політики невтручання у внутрішні справи інших держав. У березні 1937 р. він запропонував зробити «перепочинок» у реалізації програми Народного фронту, а в червні 1937 р. був змушений подати у відставку.
Його наступником став радикал Шатан, за правління якого фашистські організації спробували вчинити новий заколот. Вони мали детальний план захоплення влади і встановлення фашистської диктатури на чолі з такими діячами, як Петен, Вейган та ін.
У квітні 1938 р. до влади повернувся Е. Даладьє, котрий виступив проти програми Народного фронту. Партія радикалів вийшла з Народного фронту. Кабінет Е. Даладьє схвалив надзвичайні декрети, згідно з якими були збільшені податки, скасовано 40-годинний робочий тиждень. Підприємці стали зменшувати заробітну плату і виступати проти колективних договорів. З ініціативи ЗКП 26 листопада 1938 р. у Франції відбувся Національний день протесту проти наступу реакції. Було проведено 24-годинний страйк, в якому взяло участь 4 млн. чол. На страйк уряд відповів запровадженням надзвичайного стану. Почалися масові звільнення з роботи службовців та робітників.

Зовнішня політика

Основним завданням зовнішньої політики Франції у перші післявоєнні роки була боротьба за гегемонію на Європейському континенті. Намагаючись отримати якомога більше репарацій від Німеччини, Франція все ж змушена була під тиском Англії й США йти на поступки. У відповідності з «планом Дауеса» та «планом Юнга» французький уряд позбавлявся контролю за виплатою репарацій, а їх суми було зведено до мінімуму. Після Локарнської угоди 1925 р. Франція була змушена вивести війська з Рурської області.
У роки стабілізації міністром закордонних справ Франції був Арістид Бріан. За 25 років своєї політичної кар'єри він і 1 разів був головою уряду і 25 – міністром. Його вважали неперевершеним майстром компромісу, маневрів, лавірування. Ж. Клемансо казав про Бріана, що його «з однаковим успіхом можна вкласти як у прямокутну, так і в круглу шухляду». Бріан проводив послідовну політику протистояння загрозі більшовизму і розповсюдженню впливу III Інтернаціоналу, був прихильником роззброєння.
Головним досягненням зовнішньої політики Парижа 20-х років вважалися Локарнські угоди 1925 р., які гарантували безпеку Франції. З її ініціативи у 1927 р. в Парижі був підписаний міжнародний договір про заборону війни, відомий під назвою «пакт Бріана-Келлога». Французький уряд наполегливо домагався створення міждержавного об'єднання «Пан-Європа», яке повинне було забезпечити лідерство Франції на континенті.
В умовах зростаючої агресивності гітлерівської Німеччини і фашистської Італії у французькій зовнішній політиці спостерігались дві протилежні тенденції: одна – за поступки Німеччині та зближення з нею, інша – за консолідацію антифашистських сил. Вони породжували суперечливі, невиважені кроки офіційного Парижа. Так, Луї Барту шукав шляхів до об'єднання антифашистських сил і збереження незалежності Франції. З його ініціативи Франція приєдналася до Східного пакту за участю Польщі, СРСР, Чехословаччини, Фінляндії, держав Прибалтики та Німеччини.
П. Лаваль, який змінив Барту на посаді міністра закордонних справ, схилявся до співпраці з Німеччиною. Спроби Франції зблизитися з Німеччиною і навіть домогтися для неї міжнародної позики в обмін на відмову Берліна від політики перегляду статус-кво в Європі, не принесли успіху. Реваншизм, який посилився з приходом гітлерівців до влади, змусив Францію шукати нових союзників. У 1935 р. П. Лаваль змушений був підписати франко-радянський пакт про взаємодопомогу, підготовлений Л. Барту. Спроба створити антигітлерівський союз за участю Франції, Англії та СРСР наприкінці 30-х років успіху не мала. Радянський Союз, як відомо, підписав з Німеччиною пакт про ненапад, поховавши останню надію на створення системи колективної безпеки в Європі.

◄ Уряд Лівого блоку. Особливості економічної депресії у Франції

Зміст підручника "Рожик М.Є., Ерстенюк М.І., Пасічник М.С., Сухий О.М., Федик І.І.Всесвітня історія: Новітні часи: 1914-1945 роки."

Франція у міжвоєнний період ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Всесвітня історія 10 клас

Загрузка...