Грушевський М. Про старі часи на Україні - Що діялось на Україні після Хмельницького

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

18. Що діялось на Україні після Хмельницького

Так опинилась Україна в великій замотанині. Хотіла вона жити свобідно, по своїй волі, але з одного боку протягала до неї руки Польща, не хотячи пустити від себе: то війною пробувала вернути, то намовляла козацьку старшину, аби під короля вернулась. З другого боку й Москва, раз Україну під царську руку прийнявши, не хотіла упускати. Але вернути ся під Польщу, – значило, що й пани б на Вкраїну вернулись, почали б підданство та панщину заводити: від того б вони нізащо не відреклись. Під Москвою бути – московські бояре Україну своїми воєводами та залогами обсадять, московські порядки заведуть. А скоро тільки вони себе дали взнаки на Україні, скоро тільки ті воєводи зяви-лись, зараз почались скарги, що воєводи українські права ламають, людей зневажають, і від вояків московських, від кривд і здирств Москви нема людям просвітку. Не можна було на се пристати. Старшина козацька відразу, ще за Хмельницького, поміркувала, що під Москвою не буде Україні свободи. Тому вона не від того була, щоб прийти знову до ладу з Польщею. Але люде українські й чути про Польщу не хотіли, і на старшину невірно дивилися за її переговори з королем. Старий Хмельницький се розумів, що під Польщу вже нема воротя, тому накладав з Швецією, Угорщиною, Туреччиною, тільки не з нею. Але його наступникам на гетьманстві не було так з чого вибирати, бо Швеція кинула війну з Польщею, зайнята иньшими справами, Туреччина й Семигород підупали. Щоб вирвати ся з московських рук, Богданові наступники не бачили иньшого виходу як союз з Польщею. Не рахуючи ся з настроєм народу, вони думали, що можна й під польського короля вернутись, тільки забезпечити, щоб Україна мала свою автономію: мала свою виборну осібну управу, в яку б Поляки не мішались, а правили б Україною гетьмани й иньші власти, вибрані військом і людом українським – що се буде краще як московська зверхність.
Таку умову й зробив незабаром по смерти Хмельницького новий гетьман Виговський в Гадячі, в 1658 р. (називаєть ся Гадяцька умова, або Гадяцька унія). Україна під назвою в. кн. Руського, мала війти як рівноправний з Польщею й Литвою член до "Польської республіки" (річи-посполитої). З політичного боку се мало свої добрі сторони. Але люде на Україні – тій, що з-під Польщі вибилась, про Польщу, як я казав уже, ані чути не хотіли. Вони думали, що старшині заманулось панувати на Україні над народом, з польськими панами разом, і не хотіли старшини слухати. Як Виговський, умовивши ся з Поляками, підняв по-встаннє на Україні против Москви і сильно побив московське військо під Конотопом, то українські люде, особливо на лівім боці Дніпра (в Полтавщині та Чернигівщині), здебільшого не схотіли за ним іти. Не хотіли під Польщу вертатись, тому не хотіли розривати з Москвою. Військо козацьке Виговського скинуло, кажучи, що се панський, старшинський гетьман, та вибрало знов Юрка Хмельниченка.
Ще воєводів і стрільців московських люде тоді добре не зазнали. Як зазнали, то кілька років пізнійше уже на них самі бунтовались і скрізь їх по Україні побивали. Та всетаки від тих воєводів не сподівались такого лиха, як від польських панів. А московські воєводи навмисно ще більше відводили людей від старшини: казали людям, що старшина їх хоче своїми підданими поробити, під Польщу запроторити, а цар їх хоче від старшини боронити, щоб вони від неї кривди не мали. І те роздвоєннє, що люде й старшина одні одним не вірили та наперекір робили, найгірше Україну підтинало та ворогам на поталу давало.
То правда, що старшина дивилась на порядки польські чи московські (де також пани поміщики – бояре людей у тяжкім кріпацтві держали), та й собі хотіла на Україні поміщикувати. Хутори закладала, людей осаджувала на них та казала собі чинші грошеві чи осипи збіжем давати, в господарстві помагати. Не минуло яких пятьдесять літ від того часу, як народ український, з Хмельницьким повставши, панів з України повиганяв і землю всю, що панською була, для всіх вільною зробив, а вже з тої козацької старшини нове панство викублилось. Землі позасідало, людей своїми підданими поробилр і вже до панщини почало нагинати. Сей панський дух в старшині почули українські люде дуже скоро – тому й не хотіли слухати старшини. Є така гарна дума старосвітська про Феська Ганжу Андибера, гетьмана запорозького. Вона зложена недовго по смерти старого Хмельницького і з неї видко, як тоді вже люде на Україні невірно дивились на старшину, прозиваючи їх Ляхами за панський дух. В думі оповідаєть ся, як зайшов бідний обдертий козак до коршми черкаської:

Там пили три Ляхи, дуки срібляники.
Первий пив Гаврило Довгополенко Переяславський,
Другий Війтенко ніженський,
Третій пив Золотаренко чернигівський.
От вони пили-підпивали, з козака-нетяги насміхались,
На шинкарку покликали:
"Гей шинкарко Горовая, Насте молодая!
Добре ти дбай,
Нам солодкі меди, оковиту горілку ще підсипай.
Сього козака, пресучого сина, у потилицю з хати випихай!"
Але козак-нетяга, випивши доброго меду, став сам на тих дуків гримати:
"Гей ви, Ляхове, вразькі синове, ік порогу посувайтесь,
Мені козаку-нетязі на покуті місце попускайте,
Посувайтесь тісно,
Щоб було мені козаку-нетязі де на покуті із лаптями сісти!"
Тоді Ляхи дуки срібляники добре дбали,
Дальше ік порогу посували.
Козаку-нетязі більше місця на покуті поступали.
Тоді козак-нетяга на покуті сідає,
Із-під поли позлотистий недолимок виймає,
Шинкарці молодій за цебер меду заставляє.

Вийняв з череса червінці та заложив ними весь стіл. Закликав до кватирки: аж тут один козак іде, шати дорогиї несе, другий – чоботи сапянці, третій – шапку козацьку. Убрали нетягу, і пізнали тоді дуки, що се гетьман запорозький Фесько Ганжа Андибер. Стали його до себе до компанії запрошати та медом-горілкою частувати:

То він теє од дуків срібляників приймав, сам не випивав,
А все на свої шати проливав:
"Ей шати, мої шати, пийте гуляйте!
Не мене шанують, бо вас поважають:
Як я вас на собі не мав,
То й чести від дуків срібляників не знав."
Тоді то Фесько Ганжа Андибер, гетьман запорозький, стиха словами
промовляє:
"Ей козаки, каже, діти, друзі, молодці!
Прошу я вас, добре дбайте,
Сих дуків срібляників наче волів із-за стола вивождайте,
Перед вікнами покладайте, у три березини потягайте,
Щоб вони мене споминали, мене довіку памятали!"
Тогді ж то козаки, діти, друзі, молодці добре дбали,
Сих дуків срібляників за лоб брали,
із-за стола наче волів вивождали,
Перед вікнами покладали, у три березини потягали,
Словами промовляли:
"Ей дуки, кажуть, ви дуки!
За вами всі луги і луки!
Нігде нашому брату, козаку-нетязі, стати
І коня попасти."

Під тими дуками представлені тут три полковники козацькі: переяславський, київський і ніжинський, а під тим нетягою – гетьман Бруховецький, отаман кошовий запорозький, що по Юрку Хмельниченку хотів на гетьманство дістатись. Він на старшину відказував, а себе за великого приятеля простому людови удавав. Як же гетьманом став, так люде обдирав гірше ніж ті дуки, і Москві їх запродав.
Так і не раз бувало: хто під старшиною яму копав та на панський дух старшинський нарікав, потім як сам на верх діставсь, сам таким же зробив ся. Хто тільки з простого народу виходив наверх, зараз тягнуло його до панства; хотів маєтности мати, підданих держати, роботою їх обкладати. Щоб тому запобігти, треба було иньших способів: треба було підданство заборонити, щоб один чоловік до другого, до його особи не міг мати ніяких прав, як пан до підданого; треба було б міру земельну уставити, щоб понад неї ніхто землі більше не мав; треба було з свобідних земель фонд краєвий установити, який би цілій Україні, всьому народови належав, з цього давала ся б земля для господарства, а як хтось перестав на ній робити, до того б фонду поверталась. Але все се такі річи, до яких тільки за теперішніх часів люде стали додумуватись, а тоді того не розуміла ні старшина, ні простий народ.
Простий народ на Москву надії покладав, вірив, коли воєводи його на старшину підмовляли. Але в самій Московщині був кріпацький дух, і Москва на Україні своїм повірникам, що їй вислужувались, роздавала землі, селян, і сама ж найбільше помагала їм на Україні кріпацтво .заводити, людей приборкувати. А тим часом, противлячи ся старшині, наперекір їй роблячи, простий народ не добачив і не вмів розріжнити доброго від злого: що старшина не тільки панування бажала, але хотіла забезпечити й свободу та самостійність Україні. Не вміли люде від неї того перейняти, в тім помогти, а панським забаганкам зась сказати. Без народу ж не могла старшина й за право українське стояти і нарешті піддала ся Москві, побачивши, що не може без народу їй противитись. Зрікла ся прав і свободи української, а за те від московського правительства дістала на простих людей всякі права панські, грамоти царські та надання.
Так і впала українська свобода через те ворогованнє – що старшина панувати хотіла: з чужого ярма народ визволяючи, своє накладала, а люде не попускали, та в тій боротьбі з старшиною й свою власну свободу проґавили. 1 не стало ані свободи на Україні, ані людям не покращало. Попали таки в підданство та кріпацтво старшині, і та ж Москва помагала тим новим панам держати своїх людей в кріпацтві. Свобода людська так само була противна московському ладови як і політична свобода автономної України.

◄ Україна обєднується з Московщиною

Зміст підручника "Грушевський М.Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку) ."

Руїна ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

Загрузка...