Грушевський М. Про старі часи на Україні - Руїна

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

19. Руїна

Так от старшина хотіла вернутись до Польщі, аби лиш свободу Україні забезпечити, та люде не хотіли Москви держатись – так Москва не хотіла попустити, щоб Україна сама своїми виборними людьми: гетьманом та полковниками правилась без московських воєводів; навпаки, вона все того пильнувала, щоб там своїх воєводів завести, а гетьманську власть укоротити. Й кидались і старшина, і люде українські то в той бік, то в сей бік, і не було їм просвітку, а в тих роздорах та війнах тільки гинула українська сила, земля пустіла, люде розбігались. І назвав ся той час "руїною", знищеннєм України.
Виговський хотів тримати з Польщею, забезпечивши самостійність українську, щоб Україна при Польщі була осібним "великим князівством Руським". Але люде не хотіли вертатись під Польщу, скинули Виговського й обрали гетьманом Хмельниченка. Хмельничен-ко з своєю старшиною рад був Москви триматись, тільки хотів, аби Москва де в чім попустила: щоб воєводів ніде окрім Київа не було; щоб військо московське, яке на Україні буде, гетьманови було послушне; щоб московські бояре в українські справи поза гетьманом не мішались.
Він стояв тоді з військом на правім боці Дніпра; воєвода московський закликав, щоб він до нього приїхав про се умовитись. Коли ж Хмель-ниченко послухав і приїхав, військо московське його обступило, скликали раду з тих місць, де люде за Москвою потягали, і тоді на раді бояре московські зовсім иньші постанови прочитали: гетьманови власти й права ще поменьшили, а воєводам щоб іще бути в Переяславі, Черни-гові, Ніжині й иньших містах. Хмельниченко з старшиною раді не раді згодились, бо були в московських руках. Тільки ж другого року, як Поляки московське військо погромили, знову пристали до Польщі – бо в Москві зневірились.
Тоді ото Україна й розділилась; правобічна сторона (Київщина) зісталась при Польщі, а лівобічна (Полтавщина й Чернигівщина) – при Москві. Пішли з того війни великі, Польща хотіла й лівобічну Україну забрати, а Москва – правобічну. І було з того велике спустошеннє, й людям біда.
На лівім боці гетьманом вибрано Бруховецького, що так до людей придобрювавсь. Запобігав він ласки у Москви й Москва помогла йому на гетьманство дістатись, а тих полковників, що йому противились, смертию скарала. За московською волею пристав він на те, щоб Москва з українських людей податки збирала, й завела Москва свої нові податки на людей. Стали люде дуже на те нарікати й бунтовати, бо не хотіли нових московських податків, а Бруховецький радив Москві непослушні села та містечка палити та побивати. Але люде бунтовали ся далі, і Бруховецький побояв ся, що так і його з гетьманства скинуть, і Москва йому не поможе. Тож і він збунтовав проти Москви, казав побивати московських воєводів і хотів з Москвою воюватись разом з правобічними.
На правім боці Дніпра Хмельниченка вже гетьманом тоді не було, перемінилось їх кілька, аж настав в 1665 р. гетьманом Петро Дорошенко. Він не хотів з Польщею тримати, а надумав піддатись Туреччині, щоб вона йому помогла від Польщі відборонитись. Думав він, до сили прийшовши, Україну докупи зібрати, Москву змусити, щоб зіставила Україну тільки під зверхністю царською, а українські справи лишила Українцям самим порядкувати, щоб ніхто до її управи не мішавсь. От саме тоді Бруховецький закликав Дорошенка, аби йшов Москву воювати. Дорошенко й прийшов, але тоді всі люде з лівобічної України пристали до нього, а Бруховецького вбили за його невірність. Так Дорошенко став гетьманом обох сторін Дніпра і сподівав ся, що тепер Москва згодить ся на те, чого він хотів – Україні свободу забезпечити.
Але під той час стала ся Дорошенкови в його сім'ї пригода, і він, покинувши військо, спішно поїхав до Чигирина. Московські воєводи скористали з сього й почали свою роботу між Українцями. Ріжні люде стали говорити, що краще таки Москви триматись, аби тільки свободу попустила Україні. Полковника Многогрішного, котрого Дорошенко замість себе лишив, вони проголосили гетьманом. Але й Многогрішний тогож від Москви допевняв ся, що й Дорошенко – аби вона в українські справи не втручалась. Московські бояре стали водити та пробувати, котрий поступить з свого, Дорошенко чи Многогрішний. Многогрішний був слабший і пристав на московські бажання. Тільки недовго гетьманував, бо його старшина не любила і скинула, а собі нового гетьмана вибрала - Самойловича, Поповича призвищем.
Дорошенко тим часом накликав Турків, аби йшли та помогли йому Україну визволяти – усю, де лиш живе український народ, від Перемишля аж до Путивля, – так йому Турки обіцяли. Дорошенка тоді держала ся Київщина, полуднева Полтавщина й Запоріже. На Запорожі тоді верховодив Сірко, славний лицар – він дуже Москві протививсь, особливо відколи на Сибіру побував, боярами засланий без вини й права. Але як люде довідали ся, що Дорошенко піддавсь Туркови, багато людей від нього відкинулось. Бо люде Турків боялись і ненавиділи як бусурменів, татарських братів, і з Київщини багато людей стало тікати за Дніпро. В 1672 р. прийшли Турки Дорошенкови в поміч, вигнали Поляків з Київщини, Браславщини й Поділя, й віддали сі землі Дорошенкови. Але сей похід турецький ще більше настрашив тутешніх людей. Особливо то їх гнівало й страшило, що Турки малих хлопців забирали, турчили їх і в турецьке військо потім записували. Тому люде тікали від Дорошенка.
Дорошенко переговорював з Москвою, що піддав ся бій, якби вона його хоч на самім правім березі гетьманом лишила і в тутешні справи не мішалась. Але Самойлович відмовляв московських бояр від того – бояв ся Дорошенка. Та й Польща не приставала на те, щоб правобічна Україна була під Дорошенком, і протестувалась перед Москвою, а Москва недовго перед тим, в 1667 р., таку угоду з Польщею зробила, що крім Київа самого, вся Україна на правім боці Дніпра зістаєть ся Польщі, тільки лівобічна під Москвою має бути. Дуже Українці за се на Москву тоді жалували, що вона Україною з Польщею поділилась – против умови з Богданом Хмельницьким. І се правда, що якби Москва схотіла була Україну при її свободі держати, то Україна ціла б Москви трималась, і не прийшло ся б їй з Польщею ділитись.
Дорошенко ще кілька років держав ся на правім боці. Завзятий козак був, не хотів піддати ся Москві. Все думав якось тої свободи дійти. Але що мало не всі його покинули, за Дніпро повтікали, не хотячи під Турком жити, то й він в 1676 р. піддавсь, як Самойлович з московським військом прийшов його з Чигирина виганяти. Хотів в спокою свою старість дожити, коли не вдалось те, що він думав – Україну визволити, цілу докупи злучити й над нею гетьманувати. Але Москва казала йому в московські краї їхати, і там він і умер:

Мов орел той приборканий
Без крил та без волі
Знеміг славний Дорошенко,
Сидячи в неволі;
Тай умер з нудьги.
Остило Волочить кайдани!
І забули на Вкраїні
Славного гетьмана.

Забули тоді, а тепер спомянули за його завзяте! Тоді Самойлович паном зістав ся, й решту людей з Київщини за Дніпро зігнав, і Київщина зістала ся пусткою. Москва відступила полудневу Київщину й теперішню Херсонщину Туркам, аби з ними помиритись. Одначе недовго по тім кілька полковників, між ними Семен Палій, славний полковник фастівський, стали знову людей в Київщині й Браславщині садити, козаччину заводити, з Татарами та Поляками воювати, і знову віджила трохи країна, і навіть люде з Лівобіча стали туди тікати, бо в лівобічній гетьманщині також не солодко людям ставало.

◄ Що діялось на Україні після Хмельницького

Зміст підручника "Грушевський М.Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку) ."

Мазепині часи і перше знесеннє Гетьманщини (частина 1) ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

Загрузка...