Мазепині часи і перше знесеннє Гетьманщини (частина 2)

20. Мазепині часи і перше знесеннє Гетьманщини (продовження)

Подібний лад мала й Слобідська Україна, теперішня Харківщина з сусідніми частями Вороніжчини та Курщини. Вона теж поділялась на полки, але сі полки не належали до гетьмана, тільки московські бояри мали власть над тими полковниками.
Такий був лад на Україні – виборний. Як Хмельницький до Москви приставав, то Москва обіцяла, що в той лад мішатись не буде й його переміняти не стане. Але навсправжки поволі, при кожній нагоді, особливо при кожній зміні, як новий гетьман наставав, московські бояре все вкорочували українські права і все більше мішались до українського устрою. Приміром, завели вони так, що без царського позволення не можна було скинути гетьмана й нового вибрати, і гетьман тільки тоді мав власть, як його цар затвердив. На ділі се потім на те зійшло, що московські бояре з старшиною умовлялись, кому гетьманом бути, і настановляли його без правдивої військової ради, без козаків. По Самойло-вичу Мазепа пообіцяв хабара московському найстаршому воєводі, той сказав старшині вибрати гетьманом Мазепу, і та так зробила. Потім Мазепа, ставши гетьманом, заплатив ті гроші воєводі з маєтку Самойловича, відібраного від нього немов би за зраду.
Військову повну раду зовсім не скликали. До полковників московські бояре писали поза гетьманом і приймали від них листи й скарги. Тому полковники більше дбали про ласку московську, а гетьмана часом не дуже й слухали. Цар Петро став полковників призначати таки сам без гетьмана і без козацької ради; визначав людей навіть не тутешніх, а московських офіцерів, і ті ні гетьмана, ні кого иньшого на Україні не слухали, а робили що хотіли. Але й тим цар Петро не вдоволив ся, а намірив ся зовсім знищити гетьманство.
Потім як Мазепа пристав до Шведів, цар Петро позволив ще вибирати гетьмана, аби в тій небезпечній хвилі не дражнити Українців. Але ні в чім йому власти не давав, а сам скидав і визначав полковників та иньшу старшину. До гетьмана приставив двох комісарів, які мали на глядати за гетьманом. Держав при нім своє московське військо й казав мешкати не в Батурині, як перше, а в Глухові, близше до московської границі. Потім (1722 р.) визначив шість офіцерів і одного брігадіра з московських полків і приставив їх до гетьмана, аби вони приймали скарги на українську старшину й суди, переглядали всі писання, які виходять з гетьманської канцелярії, збірали сами всі податки й гроші. Звалось се "малороссійская коллегія". Вона відібрала всяку власть від гетьмана і козацької управи, а щоб люде не нарікали, цар розписав, що се він заводить на те, аби від старшини не було людям кривди. Але від тої колегії робились кривди ще гірші, і заразом по Україні ще більше ширили ся московські кріпацькі порядки за приводом самої Москви.
Та хоч за тою малоросійською колегією гетьман вже не багато що значив, то Петро все таки навіть і того імени не хотів. Як умер гетьман Скоропадський, що був гетьманом по Мазепі, то цар Петро видав такий маніфест, що гетьмана вибирати не будуть, бо цар мусить добре надуматись аби знайти на гетьманство вірного чоловіка, тому що попередні гетьмани були зрадники. Тим часом же буде Україною правити генеральна старшина разом з малоросійською колегією. По правді ж рішив Петро так, що гетьмана більше на Україні не має бути, а правити буде власне малоросійська колегія.

Се було нарушеннєм умови Москви з Україною, уложеної за Б.Хмельницького. Так се розумів і цар Петро. Він сам признавав сю умову "трактатомь учиненньїм сь Хмельницким". Але він і його наступники надіялись на свою силу й ламали той "трактат".