Рожик М.Є. та ін. Всесвітня історія: Новітні часи – Економічний розвиток Японії у міжвоєнний період. Внутрішня політика японського уряду

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Всесвітня історія 10 клас

§29-30. Японія

Економічний розвиток. Внутрішня політика японського уряду

Восени 1918 р. уряд генерала Терауті через загострення внутрішніх соціальних проблем пішов у відставку. Новий урядовий кабінет сформував Хара Кей, лідер партії Сеюкай, яка мала більшість місць у парламенті. Цей уряд відстоював інтереси великих фінансистів, що збагатилися за роки війни.
На початку 20-х років експорт товару з європейських країн та США був спрямований на азіатські ринки, витісняючи звідти японські товари й загострюючи японо-американські протиріччя. Відбулося різке падіння товарних цін, особливо на шовк-сирець, основний продукт японського експорту. Протягом квітня-липня 1920 р. криза охопила банківську систему. Почалося масове вилучення банківських вкладів, що призвело до банкрутства багатьох банків. Разом з тим почали закриватися або переходити на скорочений цикл робіт сотні фабрик і заводів, внаслідок чого виникло масове безробіття.
До кабінету Хара, який японська преса називала «символом зміцнення позицій демократичних сил», вперше в історії Японії увійшли представники фінансової олігархії. Понад три роки зовнішня політика Японії характеризувалася посиленням імперіалістичної агресії та колоніальних завоювань. Значною мірою цьому сприяли успіхи японської дипломатії на Паризькій мирній конференції 1919 р. Як країні-переможниці, Японії були передані німецькі володіння в Китаї: територія Цзяочжоу, залізниця від Циндао до Цзинані та інші «права і привілеї», що мали відношення до Шаньдунської провінції.
Уряд жорстоко придушив національно-визвольне повстання в Кореї, силою припинив страйки та виступи японських робітників, вів уперту боротьбу проти руху за загальні вибори, домігшись відхилення парламентом законопроекту про загальне виборче право.
Різка поляризація соціальних верств японського суспільства прискорила організацію профспілок, політичних партій, виникнення незалежної демократичної преси.
За даними офіційної статистики, лише за рік (з 1915 по 1916 р.) кількість страйків у промисловості зросла з 64 до 108, почали виникати робітничі профспілки. У 1918 р. нараховувалося понад 100 профспілкових організацій.
Кампанія за об'єднання національного профспілкового руху в 1920 р. завершилася створенням «Об'єднаної ліги профспілок».
У загальнодемократичному піднесенні, яке розпочалося у 1920-1922 pp., помітну роль відіграли соціалісти. Першими пропагандистами соціал-демократичних ідей стали члени «Товариства нових людей» («Сіндзінкай»), заснованого студентами Токійського університету та діячами просвітницьких організацій. В університеті Васеда виникло товариство «Гомінькай», яке встановило зв'язок із
профспілками. До кінця 1920 р. організації соціал-демократичного спрямування об'єдналися в Соціалістичну лігу, яка сповідувала ідеологію анархізму. Уряд вбачав у ній небезпеку для країни і в 1921 р. розпустив лігу. Сен Катаяма, Токуда Кіюті та інші члени Соціалістичної ліги подалися до Москви. Під впливом соціалістичних ідей у Японії організовано компартію. Однак вона була нечисленна і серйозного впливу не мала. У 1923 р. в Японії заарештували понад 100 керівників комуністичних організацій. їх звинуватили у підривній діяльності на користь іноземної держави. У березні 1924 р. японські комуністи розпустили свою партію. На початку 20-х років японський демократичний рух перебував на стадії становлення, вибору шляхів та методів боротьби.
Після економічної депресії 1920-1922 pp. в країні настало пожвавлення промислового розвитку. З метою ліквідації наслідків землетрусу 1 вересня 1923 р. уряд Ямамото виділив значну допомогу підприємцям. У будівельній, металургійній, суднобудівній галузях промисловості, у торгівлі відбувалось помітне пожвавлення. Японські ділові кола зуміли втримати свої позиції на азіатських ринках, щоправда, за рахунок експорту за заниженими цінами.
У важкій промисловості наймогутнішими стали концерни «Міцубісі» і «Сумімото». У зовнішній торгівлі, банківській справі й сфері кредиту провідні місця належали концернам «Міцуї» та «Ясуда».
Важливу роль у стабілізації внутрішньополітичного становища Японії відіграла політика правлячого табору. Уряд Като Такааки, підтримуючи парламентські ілюзії у суспільстві, скерував протистояння між урядовими колами і народом у русло часткових поступок та пустопорожніх обіцянок. З цією метою у 1925 р. було прийнято закон про виборче право. Передбачаючи деяке розширення контингенту виборців, закон надавав виборче право тільки чоловікам. Віковий ценз виборців становив 30 років. Водночас закон мав кілька обмежень, направлених проти незаможних станів. Ценз осілості (1 рік) та грошова застава на суму 2 тис. єн за кожного кандидата практично позбавляла можливості голосувати робітничий клас та найбідніше селянство. І все ж новий закон збільшив кількість виборців у чотири рази.
Водночас уряд Като у квітні 1925 р. видав закон «Про охорону громадського порядку», який ставив за мету обмежити легальну громадсько-політичну діяльність, запобігти будь-яким спробам формування опозиції.
В умовах спаду економічної активності, фінансової і політичної кризи 1927 p., банкрутства великих банків і пов'язаних з ними фірм до влади прийшов уряд генерала Танака. Він розпустив парламент, який проголосував за недовір'я уряду. 20 лютого 1928 р. відбулися парламентські вибори за виборчим законом 1925 р.
Після виборів проти опозиційних режиму організацій були проведені репресії. У Токіо, Осака, Кіото та інших великих містах поліція затримала кілька тисяч громадських прогресивних діячів, профспілкових лідерів, активістів лівих партій. 1600 з них були ув'язнені.
В умовах світової кризи 1929-1933 pp. в Японії, як і в деяких європейських країнах, значно поширився націоналістичний рух, зумовлений прагненням фінансової еліти зміцнити свої позиції як всередині країни, так і на міжнародних ринках. Суперництво між старими монополістичними концернами («Міцуї», «Міцубісі», «Ясуда» та «Сумімото») й новими, що виникли після першої світової війни («Кухара», «Аюкава», «Накадзіма»), використали військові які намагалися зберегти свої позиції серед правлячої верхівки. З іншого боку, концерни прикривали свої агресивні дії самурайськими гаслами, що здавна культивувалися серед офіцерства.
До середини 30-х років владна верхівка розкололася на два табори – «Групу імператорського шляху» і «Групу контролю», які очолювали високопоставлені військові. Обидві вони домагалися ліквідації демократичних інститутів і встановлення військової диктатури.
У 1931 р. до влади прийшов уряд, сформований партією Сейюкай на чолі з Інукаї. Посилився вплив «молодих» концернів на політику країни. «Молоде» офіцерство в уряді представляв їх глава Аракі.
Уряд заборонив вивіз золота, відмовився від золотого забезпечення грошей і, випустивши паперові гроші, збільшив державні позики для додаткових асигнувань у промисловість і, зокрема, у воєнне виробництво. До 1936 р. військові замовлення зросли у декілька разів. З 1932 по 1939 р. військова промисловість збільшила свої прибутки у 2 рази.
15 травня 1932 р. група «молодого» офіцерства спробувала захопити владу. Глава уряду Інукаї був убитий. На штаб-квартири політичних партій, резиденції політичних діячів, деякі банки здійснювались напади. Урядові вдалося придушити цей заколот. Новий уряд, створений після цих подій, був позапартійним. Його очолив Сайто, але вирішального впливу на економічну політику він не мав.
Серія законів про контроль над валютними операціями, створення напівдер-жавних промислових об'єднань, запровадження державного контролю над провідними галузями економіки – все це різко посилило роль уряду і знизило значення політичних партій. Часткова урядова допомога дрібним власникам, у тому числі сільським господарям, дещо стабілізувала ситуацію, але боротьба у промислових колах за владу тривала.
У 1937-1941 pp. економічне становище Японії було надзвичайно складним. Різко скоротилося виробництво товарів першої необхідності, збільшилася тривалість робочого дня. Мобілізація селян до війська позбавила село молодих і сильних робочих рук.
У країні продовжувалися арешти незадоволених, кількість яких до весни 1938 р. досягла 10 тис. чол.
У листопаді 1938 р. уряд Каноє обнародував декларацію, яка офіційно оголошувала створення «нового порядку» у Східній Азії.
Влітку 1940 р. уряд розпустив ліберальні партії, заборонив діяльність профспілок і демократичних організацій. Натомість було створено «Асоціацію допомоги трону». Уряд задекларував її як «нову економічну структуру», яка повинна була забезпечити жорсткий державний контроль і регулювання виробництва.
Наступні реорганізації уряду не змінили курсу внутрішньої політики.

◄ Японія у міжвоєнний період. «Рисові бунти» 1918 року

Зміст підручника "Рожик М.Є., Ерстенюк М.І., Пасічник М.С., Сухий О.М., Федик І.І.Всесвітня історія: Новітні часи: 1914-1945 роки."

Зовнішня політика Японії у міжвоєнний період ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Всесвітня історія 10 клас

Загрузка...