Грушевський М. Про старі часи на Україні - Українство відживає

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

24. Українство відживає

Перші познаки переміни на краще в українськім житю показали ся в Галиччині. Австрійське правительство, що забрало сей край силоміць від Польщі в 1772 р., побоювалось польських панів, що вони будуть тягнути до Польщі, до її відновлення, і тому не хотіло, аби вони мали силу над українським народом і могли його вести за собою. Я вже згадував, що тодішній цісарь австрійський Йосиф почав заходитись коло того, щоб визволити селян з підданства й укоротити власть панів над ними. Він же й його мати цісарева Марія-Тереса заходились піднести освіту та науку між Українцями, наказували заводити по Галиччині школи меньші й більші, а в них щоб учили "місцевою народньою мовою", себто українською. Як у Львові закладано університет (в 1784 р.), то визначено кілька професорів, аби викладали науку "руською", себто українською мовою, а при університеті зроблено "ліцей" (подібно як гімназію), де б українських хлопців підучувано до університетської науки, і там наука вся мала вестись "руською" мовою. Але тутешні Українці тоді ще не вміли з того всього добре скористати. Вони вже відзвичаїлись від на-родньї мови, себто привикли за панами вважати її за мужицьку, нездатну для науки, для книжки. Тому замість чистої народньої мови уживали в тих школах і в книжках мову мішану з української, церков-но-словянської, польської й росийської, думаючи, що вона буде краща, делікатнійша, "образованійша". Тим часом була вона незрозуміла й чудернацька, через те негарна й до ужитку нездатна. Тому що її , а не народню мову пробували заводити в школах, се багато зашкодило освіті. Проте багато знаходилось таких, що боронили такої ненародньої мови й дуже довго, аж до наших часів не хотіли прийняти мови народньої, називали її мовою мужицькою, мовою пастухів і свинопасів. А того не розуміли, що до освіти й науки найкраще вживати мови природної, рідної, такої, якою діти змалку научають ся говорити. Се вже в XVI віці тямущі люде на Україні розуміли, й тоді вже церковні й усякі книги "простою" мовою толкували й перекладали. Але пропав той розум потім між українським громадянством.
А тим часом не одно змінилось на гірше. Скоро потім як цісар Йосиф умер, знов узяли пани велику силу та все, що робило ся для селян, і припинили. Постарались вони у властей і про те, що в школах народніх, навіть найменьших, заведено замість української мови мову польську (1816). Всякі старання про народню просвіту стрічали ся з великими перешкодами. В Перемишлі завязане було таке просвітнє товариство, то навіть і робити йому нічого не дали. Але таки зовсім спинити тої роботи не могли ані пани, ані власти, що їм помагали, бо вже повіяв новий вітер з України.
На Україні хоч як московщили ся панські верхи, але все таки не вигасала зовсім любов до української мови, до українських пісень, звичаїв і української старовини. Народу московщина не зачіпила, він далі держав ся своїх звичаїв і мови, співав свої пісні і "псальми", й кожний тямущий чоловік мусів признати,що мова та гарна, в звичаях є багато доброго й розумного, а що до пісень українських, то трудно й знайти щось рівне з ними у иньших народів. І не переводились між людьми більш освіченими й тямущими такі, що складали тою українською народньою мовою вірші, пісні й иньші річи, хоч у школах вчено їх мови росийської.
Вони почували, що на иньшій мові не потраплять так гарно зложити пісню, своє почуте виложити у влучних словах і тими словами промовити до розуму чи до почуття своїх земляків так, як на своїй рідній українській мові. Знаємо з тих людей декотрих на імя, а здебільшого імена їх загубились і забулись. Бо писання їх не були друковані, хоч знали їх люде, співали їх пісні, й чимало їх перейшло в народ, стали співатись по селах як пісні народні.
Першим більшим писаннєм, що було зложене народньою українською мовою і не лишилось тільки в відпсах, а було надруковане, була "Віргілієва Енеїда, на українську мову перелицьована". Написав її Іван Котляревський, син полтавського діакона. В тім писанні своїм переробив він старий твір латинського поета Віргілія про мандрівку Енея й його товаришів Троян, писаний скоро по Рождестві Христовім. Така мода була тоді переробляти старинні писання, на сміх прибираючи їх по своєму. І Котляревський переробив так Енеїду, на сміх представивши Енея й його товаришів українськими волоцюгами – такими як Запорожці з недавно зруйнованої Січи. Смішно й дотепно се він зробив, але не в тім сила, а в тім найбільше, що описав він там сучасну Україну. Ніби на сміх, а на правду з великим замилуваннєм описав, з любовю до українського житя, до української старовини, до українського народу, особливо простого, селянського.
Описуючи, наприклад, як Еней ходив у пекло й там оглядав ріжні муки, пише так Котляревський про сучасне панство українське:

Панів за те там мордували
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів.

Описуючи війни латинські згадав недавню гетьманщину й її добрим словом спомянув, а на сучасну зненавиджену салдацьку службу натякнув:

Так вічной памяти бувало
У нас в Гетьманщині колись:
Так просто військо шикувало,
Не знавши: "Стій!" "Не шевелись!"
Так славнії полки козацькі –
Лубенський, Гадяцький, Полтавський
В шапках, було, як мак цвітуть!
Як грянуть, сотнями ударять,
Перед себе списи наставлять -
То мов метлою все метуть.

Кому читав Котляревський свою Енеїду, всім дуже сподобалось, що так гарно описана в ній Україна. Списували її собі, а один список попав у руки багатому Українцеви Парпурі, що жив у Петербурзі, і той надрукував Енеїду в 1798 році, без відомосте навіть Котляревського. Пішла вона тоді ще більше в громаду, потім один книгар її надрукував удруге, і аж тоді сам Котляревський уже від себе надрукував її втретє, побачивши, як вона припала людям до смаку.
Хотів він людей посмішити, а ненароком зробив велике діло: показав своєю Енеїдою, як то гарно можна народньою українською мовою писати і яке те житє українське цікаве – є про що написати! І почали за ним писати по українськи иньші. Через те величаємо Котляревського батьком нового народнього українського письменства, а Енеїду – його початком. Столітє від видання Енеїди святковала ціла Україна як національне свято і в ріднім місті Котляревського – Полтаві поставлено йому монумент.
Багато й значило се, що саме тоді, як писав Котляревський, був такий час, що скрізь зачали цікавитись народнім житєм, мовою, піснями й казками, переказами про старовину й старинним житєм. Почали збирати народні пісні й оповідання та на їх взір свої укладати. Почалось воно в Англії й Німеччині, пішло потім по словянських землях: у Сербів, Поляків, Чехів, у Росії теж. Почали й на Україні збирати народні пісні, перекази, учитись народньої мови, а з тим набирати більше поважання, більш любови й до простого народу й до своєї землі, до своєї народости.
Побачили, що під убогою сільською стріхою можна знайти нераз більше щирости, справедливости й розуму, як у багатих палатах. Довідали ся, що той сірий, поневіряний народ, ті піддані-кріпаки, що їх пани "ставили за скотів", сотворив прегарні співанки, зложив чудові пісні й думи. Узріли чоловіка в тім підданім і стали думати за поліпшеннє долі його. А заразом одні за другим стали пробувати творити, писати на українській мові чи то на взір народніх пісень, чи за прикладом чужих великих письменників. Стали описувати житє нашого народу й його минувшину, розбуджувати любов до свого слова, до свого народу, до України та кровію й слізми политої історії її.
В 1818 р. вийшла перша граматика народньої української мови; зложив її Павловський, так як по Харківщині говорять. В 1819 р. вийшла перша збірка українських дум, зібрана Цертелевим, а прийнята з великими похвалами всіми тямущими людьми. З тих, що самі писали по українськи, в тім часі визначив ся Гулак-Артемовський своїми гарними віршами. Між иньшим, в байці "Пан та собака" представив він гірку долю селянина під видом собаки, якому все від панів біда, як він їм не служить. Перший почав перекладати на українське з світової літератури, і взагалі ставив ся до українського літературного діла поважно. Котляревський в тім же часі написав дуже гарну оперету (представленнє з співами): "Наталка-Полтавка", де описував щирість і добрі звичаї селянські. Від неї веде початок новий український театр. Трохи пізнійше зачав писати оповідання про сільське житє третій великий письменник нової української літератури Григорій Квітка, теж представляючи добрі сторони українського селянина, його чесну, правдиву вдачу, вірність і щирість, особливо в жіноцтві.
То був той новий вітер, що повіяв по всім просторі України: повів народолюбства, любови до свого народу, до його житя, мови, до його минувшости. Він дав новий напрям і галицькому українському письменству – спровадив його на народню і народолюбну стежку.

◄ Українство підупадає

Зміст підручника "Грушевський М.Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку) ."

Шевченко й його товариші (частина 1) ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

Загрузка...