Грушевський М. Про старі часи на Україні - Перша свобода українського слова

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

28. Перша свобода українського слова

Так українство не вмерло, а йшло наперед не вважаючи на заборони. Особливо ясний був його поступ в Галиччині, де стало тоді доволі свобідно українському житю, бо цензура була лекша і навички до політичної свободи пішли глибоко в громадянство, в нарід. Українському народови в Росії було далеко тяжче. Галицькі газети й книжки переважно були заборонені в Росії, мало хто їх і бачив тут, а в Росії далі не можна було видавати сливе ніяких українських книжок для поучення і для відомостей, ніяких українських газет і журналів. Приходилось, на сміх людям, укладати в формі якихось оповідань, повістей відомости про лікарську справу, про хороби, – аби то цензура пропустила! Наука в школі була на мові російській, і більш дітей селянських та школа мучила, як учила. Скільки то часу пропадало, поки діти навчать ся розуміти учителя хоч здебільшого! А не маючи до читання українських книжок, ученики, вийшовши з школи, по кількох літах відвикали читати, забували і те, чому навчили ся в школі.
Страшну се шкоду чинило нашому народови. Сто літ тому школи були українські, і тоді українські люде були далеко письменнійші й розумнійші, як великоросийські: се виразно кажуть тодішні люде. По сто літах, як скасовано українські школи, між великоросийським народом більше стало письменних, освічених, тямущих людей, тому що їх в школі вчили рідною мовою, і свої книжки до читання вони мали подостатком. Селянин же наш, зістаючись темним і не просвіченим, біднів, підупадав, зістававсь позаду иньших народів. Хоч сидів на урожайній землі, а бідував гірше від тих, що живуть на пісках та болотах. На се не раз вказували Українці правительству, та се нічого не помагало. Нагадували про пекчу потребу народньої школи на українській мові – але правительство боялось, що з того вийде "сепаратизм", розлука українського народу з росийським (великоруским), і ніяким чином не хотіло пристати на се. Не пускало до шкільних бібліотек українських книжок, не дозволяло на селах українських представлень. Дарма йому було, що переводивсь і гинув в темноті і біді наш нарід – аби тільки він не доходив свідомости, не упоминавсь за своє право!
Та правительственний режім викликав все більше невдоволеннє, роздражненнє і гнів по всій Росії, і се починало серіозно непокоїти керманичів Росийської держави. Для заспокоєння громадянства скликались наради і комітети, щоб люде, мовляв, могли висловитись і порадити на непорядки. На сих нарадах і Українці старались дати почути свій голос про потреби українського житя, визволення від заборон українського слова, заведення української освіти.
Але найкращим способом утихомирення росийське правительство вважало "невелику побідну війну" – її й напитало собі на початку 1904 р., зачепивши ся з Японією. З тої невеликої війни вийшов великий погром Росії, і тепер ще з більшою силою повторилось те, що сталось по нещасливій війні Кримській, пятьдесять літ тому. Збентежене страшною воєнною бідою правительство не чуло вже себе в силі противстати громадському рухови, домаганням нового, свобідного ладу, й пішло на ріжні уступки. Тоді і в українській справі комітет міністрів признав, при кінці 1904 року, що всі заборони українського слова робили тільки шкоду українському селянству, а користи від них нема. Постановив все таки запитати ще в тій справі гадки ріжних установ (академії наук, університетів тощо) і вони також висловились за висвободженнє українського слова від сих заборон. Проте все ж таки правительство так і не зважилось знести указу 1896 р., і його заборони упали тільки тоді, як покасовано взагалі всякі обмеження друкованого слова весною 1906 р.
Восени 1905 р. почалась в Росії справжня революція, і тоді царський маніфест 17-го жовтня пообіцяв Росії свободи і конституційний устрій – що закони видаватимуть народні депутати (державна дума), і 1906 року скликано першу думу. На неї покладали великі надії, що вона дасть справедливі закони й порядки Росії. Було в думі багато Українців, які утворили осібну фракцію і намірялись доводити потребу автономного устрою України, щоб вона сама правила своїми справами, і щоб Росія стала федерацією – так як то хотіли ще кирило-мефодіївські братчики. Та думу розпущено дуже скоро, і другу так само, тому що і в ній більшість депутатів виступала проти правительства. Змінено виборчий закон так, щоб як меньше проходило прихильників свобідного ладу. Відібрано від селян право вибирати депутатів просто від себе, і після сього вже до думи Українців не проходило сливе таки зовсім.
Нікому там було постояти за українське право. Від українських губерній поміщики та чиновники проводили найгірших ворогів українства, і як заходила мова про українську школу, чи про те щоб по українськи вести розправи по сільських і волосних установах, вони виступали против української мови, посилаючись на те, що вони, мовляв, "тоже Малороси", люде місцеві, і знають, що люде української мови не хочуть, її не розуміють, хочуть російської. Так провалювались усякі проекти поставлені на користь українства. За весь час істнування державної думи вона нічого не дала Українцям.
Російська революція 1905 р. відбилась і в українських землях Австрії. Від неї пішов великий рух взагалі по всьому світови, скрізь піднеслись прихильники свободи. В Австрії стали добиватись реформи виборчого права: щоб вибори до центрального парляменту держави (райхсрату) і до краєвих сеймів були загальні, рівні, безпосередні й тайні. Се так зване чотирохчленне виборче право – що дає змогу всьому народови виявляти свою волю. В Австрії досі його не було, мали більше виборче право люде багаті, поміщики, купці та фабриканти (буржуазія). Тому ж то в Галиччині мали перевагу Поляки, бо буржуазія була польська та жидівська така, що з Поляками тримала, а Українці були малоземельні селяне і бідні міщане; а по иньших австрійських землях з тих же причин мала перевагу над иньшими народами буржуазія німецька.
Великий тоді пішов рух по австрійських землях, а в Галиччині особливо, бо Українці сподівали ся з чотирохчленною формою зломити взагалі політичне пануваннє польської народности в своїм краю. І ніби то осягенено реформу, по части принаймні. Владущі круги важали потрібним зробити деякі уступки революційному рухови, і старий цісарь дав згоду на парляментську реформу виборів. Чотирохчленну формулу для парляменту прийнято, а реформу соймових виборів віддано самим соймам. Се була велика неправда, бо в соймах мали більшість самі ті, котрих права треба було обмежувати – як же вони самі б на себе руку піднесли! Та й парляментську реформу Німці з Поляками так перевели на ділі, щоб якнайменше втратити з своїх привілєгій. В Галиччині так розділено виборчі округи, щоб Русини-Українці мали їх якомога меньше, а Поляки якомога більше. І як зійшов ся сей новий "народний парлямент" в 1907 році, то показалось, що недалеко відбіг він від старого: верховодили в нім Німці та Поляки, заплутав ся він в національних суперечках, і не зробив для народу нічого, втім і для Українців – хоч українських послів і було в нім більше, ніж давнійше.
Розчарував ся нарід, рух опав – опав же він і в Росії після розгону першої думи. А українські галицькі політики, побачивши, що против волі Поляків не можуть нічого добитись від правительства, пустились торгуватись та годитись з польською буржуазією. Торг ішов головно про реформу до сойму. Про те, щоб призволити на справжнє чотирохчленне виборче право Поляки ані думали. Українські посли пробували добитись у Поляків уступок всякими способами: робили обструкцію, себто чинили всякі перешкоди сеймовим нарадам – криком, музикою і т. ин. Але Поляки не допускали, і тоді пішли на уступки українські посли. Пішли довгі торги, і закінчились уже перед війною, на початку 1914 р. Замість рівного з Поляками права згодились українські посли, щоб українських послів у соймі було 27%, себто трохи більше четвертої частини.
Так розвіялись надії Українців на поправу політичну в Росії і в Австрії. Та все таки перша росийська революція дала їм багато. Впали заборони українського слова, для книжки й газети української мало бути рівне право з росийською. На ділі не так воно було: начальство й цензура по давньому ненавистно дивились на українське слово, і за те, що проходило на росййській мові, на українській за се закривали газети, арештовувались книжки, давали під суд та під грошові кари редакторів і авторів, а на села газет українських таки й зовсім не пускали, тих що їх виписували, – гнали і карали. Товариств українських або не позволили засновувати, або причепившись за що небудь закривали й тягли їх старшину до суду.
Проте все таки Українці, привикши бідувати в попередніх літах, вміли використовувати і ту не бозна яку свободу, яка їм тепер припала фактично. Сильно розвинулась література – наукова, популярна і красне письменство. Засновано наукове товариство в Київі, на взірець львівського, і почали виходити наукові видання його. Виступив цілий ряд талановитих письменників і поетів: Леся Українка (Косач-Квітка), Винниченко, Олесь, Чупринка й иньші. Багато виходило популярної літератури для народу і широко ширилась вона серед нього, невважаючи на всі заборони й труднощі. Сей невидний посів потім приніс свій урожай!

◄ Українство під забороною. Робота на галицькім грунті

Зміст підручника "Грушевський М.Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку) ."

Велика війна і нищеннє українства ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

Загрузка...