Грушевський М. Про старі часи на Україні - Володимир і Ярослав. Християнство на Україні

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

4. Володимир і Ярослав. Християнство на Україні.

За Володимира і та за його сина Ярослава держава Київська була найславнійшайнайсильнійша, ніж коли иньше. Ставши київським князем, Володимир позбирав усі українські землі й усі иньші, які перед тим до Київа належали, приборкав неслухняні землі, бояр та князів, що не хотіли йому коритись, і прилучив деякі нові дальші землі. Українська держава сягала тоді від гір Карпатських до Кавказу, а на півночи до Волги, до великих озер, що недалеко Петербурга. На місце бояр і намістників Володимир по більших городах по тих землях посадив своїх синів: він мав багато дітей, бо мав багато жінок, і як сини підростали, він посилав їх княжити в ріжні городи.
Та тим він не вдоволив ся. Не раз і перед ним Київську державу збирали докупи київські князі, а потім вона знову розпадалась; так само розпалась би знову й тепер. Володимирови хотіло ся звязати державу міцнійше, звязею внутрішнею, добровільною, – щоб городи й землі корили ся київському князеви не тілько з страху перед київською дружиною, але щоб бачили свою вигоду, свою користь у тім, аби належати до Київської держави. Для того він старав ся придобрити собі громаду, добути її любов і ласку. Він не став правити самовільно з своєю дружиною, а закликав на пораду й громадських "старців" – людей старших, поважнійших. При ріжних оказіях він робив великі пири, празники, скликав на них людей з ріжних городів, приймав тих, хто приходив, годував і поїв чим мав. Скликав до себе на двір бідних людей, калік і сиріт, і наділяв їх. І з того справді пішла про нього слава скрізь як про князя "ласкавого", прозвали його "ясним сонцем". У нас на Україні позабувало ся се, але в далеких, глухих сторонах північних і досі ще співають ріжні пісні про "ласкавого князя Володимира", "Володимира красне сонечко", а починають ся звичайно ті пісні тим, як у стольнім (столичнім) городі Київі у того ласкавого князя Володимира був великий пир (бенькет) і там зібрали ся з ріжних городів ріжні люде, забавлялись та хвалились своїми ділами.
Найсильнійша, найславнійша, найбагатша з усіх держав була тоді грецька, звала ся Візантія; імператор візантійський уважав ся за найславнійшого, наимогучшого володаря, а Греки – за народ найбільше учений, в усяких умілостях, ремеслах і знанні найперший. Володимирови захотілось і свою державу приподобити до Візантії. Він поміг візантійському імператорови, пославши своє військо, як у Візантії побунтовались були деякі воєводи; за се імператор видав за Володимира свою сестру, та й тодіж мабуть прислав йому корону й пишні імператорські одежі, в яких Володимир представлений на тих грошах, що він казав зробити в Київі. Тодіж Володимир охрестивсь і казав хреститись людям у Київі, а потім і по иньших городах.
Християне й перед тим бували на Україні. Здаєть ся князь Аскольд був хрещений; за Ігоря була церква св. Ілиї в Київі, а жінка Ігоря княгиня Ольга теж охрестила ся по смерти чоловіка й її за те уважали святою. Але тільки вже Володимир заходив ся коло того, щоб християнська віра розширила ся по всіх землях його держави, аби як найбільше людей хрестилось і сю нову віру приймало. Він виписав з грецьких і болгарських земель багато священиків, єпископів і митрополитів, казав їм учити наших людей і настановляти з них священиків. Почав ставити церкви по городах і по селах, де хрестили ся люде; закликав майстрів грецьких і казав їм вимурувати гарні церкви в Київі й по деяких иньших містах. Попривозив з грецьких міст ікони, книги, також статуї. Виписав майстрів з Візантії й казав їм бити українські гроші, золоті й срібні – такі як бились у Візантії. Одним словом, як кажу, старав ся приподобити свою державу до Візантії, в чім лише міг.
З тим настала велика відміна на Україні і по всіх землях Київської держави. З християнством з Греції та Болгарії прийшла до нас наука, освіта, книги.
В Болгарії християнство прийнялось на сто літ ранійше, були вже всякі церковні книги, переложені на словянську мову, досить подібну до тодішньої нашої, відти за Володимира пішли книги й до нас, а перекладано і у нас иньші книги з грецької мови. З Болгарії перейняли ми азбуку, письмо словянське. Почали у нас списувати й читати книги. Здебільшого були то книги церковні та духовні, але де що можна було довідати ся з них і про світ, про иньші краї, про старинні часи. Далі почали складати у нас і свої писання на науку людям, як по християнськи жити; почали списувати, що чули й знали про старовину, про початки Київської держави та що коли діяло ся; з таких оповідань, званих літописями, писаних в Київі за Ярослава й по нім, знаємо й ми, що діялось на Україні за тих часів.
Духовенство, священики почали навчати людей, що гріх сваритись, грабити, убивати; наказували жити по християнськи; забороняли жити без вінчання, держати по кілька жінок, почали відріжняти дітей шлюбних від нешлюбних. Те саме наказували й книги, що читались тепер у нас. Поволі, поволі але не минало то без послуху. Вже князі не вбивали, не різали так одні одних, без милосердя і сорому, як давнійше. Знаходили ся люде, які кидали світське житє, йшли в ліси, в пустині, в печери або в монастирі, щоб жити по християнськи в молитві й пості. Так зявляли ся монастирі в ріжних місцях, а особливо в Київі, де був і найбільший та найславнійший з тих монастирів – печерський. Мало хто розумів тоді, що важнійше жити в правді й любови між людьми та устрояти житє й його порядки по доброму, аніж тікати від житя та на самоті "спасати свою душу", як говорилось. Житє ледве помазане християнською наукою, здавалось новим християнам таким грішним, що вони вважали сливе неможливим жити в нім "по божому".
Задля державного житя заведеннє християнства мало ту вагу, що ся нова віра заводилась від князя, від правительства, і духовенство дивилось на правительство як на свою поміч і охорону, стояло по стороні князів, навчало людей коритись князеви й шанувати його. Тому ота нова церква, освіта, наука звязували сильною внутрішнею звязею землі Київської держави; через них всі землі тягнули до Київа як до найбільшого огнища тої нової віри, церкви, науки. Тому то так дуже займав ся християнством Володимир, давав йому всяку поміч і опіку. По нім того самого пильнував його син Ярослав. По Володимирі (що вмер в р. 1015) зісталось багато синів. Вони сиділи по ріжних землях і почали між собою сваритись і воюватись. Святополк, що сидів у Київі, почав убивати й виганяти братів з їх городів, щоб зібрати всі землі докупи в свої руки, як то зробив був свого часу його батько. Але його переміг брат Ярослав і з часом забрав у свої руки майже всі землі, які за Володимира належали до Київа; українські землі таки всі зібрав. Подібно як батько, він багато старавсь для церкви й духовенства, для освіти й книжности. За його часів були вже на Україні письменники, які вміли складати ріжні поучення так гарно, як тільки вміли найкращі письменники грецькі: такий був священник Іларіон, потім поставлений митрополитом у Київі. Ярослав старав ся також, аби людям не було кривд від княжих бояр і урядників. До нас переховав ся збірник законів під назвою "Руська правда", – там списано, як суди мали судити й карати за Ярослава; між ними є й устави, видані Ярославом для урядників, що їздили по селах і городах: що вони мали брати від людей на своє прогодованнє, а більше того не сміли. Як би того більше пильнували і Ярослав, і його потомки, було б краще людям і самій державі: була б у ній справді внутрішня звязь, всі б до неї горнулись. Та вийшло инакше.
Держава київська була велика і славна за Ярослава як і за його батька. Мало не з усіма більшими володарями тодішніми Ярослав був посвоячений; сам він мав жінкою доньку короля шведського, його син був жонатий з візантійською царівною, одна донька була віддана за короля французького, друга за норвежського; сестру свою Ярослав видав за польського короля, а угорський король теж був жонатий з українською княжною. Ріжні сусіди, як їм траплялась біда, шукали схоронища й помочи у Ярослава; так, багато помогав він королеви польському, бо той не міг собі ради дати: були все великі бунти в його землях.
Та слава й сила української держави не довго по Ярославі і постояла. Але хоч і упала вона, багато по ній сліду всякого – і доброго, і лихого - лишилось на довгі віки. Лишилась християнська наука і віра, церква і духовенство, письменство й однакова книжна й церковна мова словянська по всіх землях; лишивсь один княжий рід, з якого ріжні землі довго потім мали собі князів, уважаючи, що то їх володарі прирожденні; лишилось спільне імя руське; лишилось однакове право і закони, однаковий лад у громаді, в управі, однакові власти; багато зрівнялось і приподобилось до себе житє по ріжних українських краях і близшими вони одні до одних себе почули. Тому ся українська, Київська держава, хоч давно пропала, має велику вагу в нашій історії.

◄ Про Київську державу

Зміст підручника "Грушевський М.Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку) ."

Київська держава розпадається ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

Загрузка...