Костомаров М.I. Богдан Хмельницький (частина 4)

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Богдан Хмельницький

Богдан Хмельницький (частина 4)

Прагнення народу до покозачення, або, як називали поляки, «українське свавілля», почало набирати релігійного відтінку і набувати у власних очах руського народу морального освячення. Вже повстання Наливайка й Лободи в 1596 році прикривалися до певної міри захистом релігії. Слідом за введенням унії почався швидкий відхід руського вищого класу від своєї релігії, а водночас і від своєї народності. Руські пани стали для свого народу цілком чужими, а їхня влада почала сприйматися як одна з форм іноземного й іновірницького поневолення. Міщани й мужики тільки зі страху приймали унію, а не з переконань, і поки не звиклися з нею протягом багатьох поколінь, довго були готові відпасти від неї. На Україні, де люди були бадьоріші і менше піддавалися рабському страху, унія важко пускала своє коріння. Реєстрові козаки не приймали її зовсім, тому що не боялися панів; знайомство з війною робило їх відважними. Самовільні козаки ще більше зненавиділи унію як одну з ознак панського насильства над собою. Таким чином, православна релігія стала для руського народу знаменом свободи і протидії панському гніту.
За одностайним свідченням тогочасних джерел видно, що наприкінці XVI і в першій половині XVII століттях безумовне владарювання панів над хлопами привело останніх до вкрай гіркого становища. Єзуїт Скарга, фанатичний ворог православ'я і руської народності, казав, що на всій земній кулі не знайдеться держави, де б так поводились із землеробами, як у Польщі. «Власник або королівський староста не тільки відбирає у бідного хлопа все, що той заробляє, але й вбиває його самого, як захоче і коли захоче, і ніхто йому не скаже за це поганого слова». Польські пани тоді все більше й більше розбещувалися пристрастю до надмірної розкоші й марнотратства, що вимагало великих витрат. Один француз, який проживав тоді в Польщі, відмітив, що повсякденний обід польського пана коштує дорожче, ніж званий у Франції. Тодішній польський викривач звичаїв Старовольський13 казав: «У минулі часи королі ходили в баранячих кожухах, а тепер кучер покриває свій кожух червоною матерією, щоб відрізнятися від простолюдина. Раніше шляхтич їздив на простому возі, а тепер котить шестериком у колясці, оббитій шовковою тканиною із срібними прикрасами. Раніше попивали добре домашнє пиво, а тепер і конюшні пропахли угорським. Усі наші гроші йдуть на заморські вина і прянощі, а на викуп полонених і на захист вітчизни грошей у нас нема. Від сенатора до останнього ремісника всі проїдають і пропивають свій статок і потрапляють у неоплатні борги. Ніхто не бажає жити з праці, а кожен силкується захопити чуже; легко дістається воно і легко втрачається. Зарібки убогих підданців, зідрані іноді з їхніми сльозами, а іноді зі шкірою, споживають владики, як гарпії. Один ненажера за день пожирає стільки, скільки заробляє багато бідняків за тривалий час. Все йде в один дірявий мішок – пузо. Вочевидь, пух у поляків має таку властивість, що вони можуть спати на нім спокійно і їх не мучить совість». Знатний пан вважав своїм обов'язком утримувати при дворі юрму байдикуючих шляхтичів, а жона його – таку ж юрму шляхтянок. Все це лягало на працюючий селянський клас. Крім звичайної панщини, яка залежала від сваволі власників, селяни були обтяжені безліччю інших дрібних поборів. Кожен вулик було обкладено податком, який називали вічковим; за вола селянин платив рогове; за право ловити рибу – ставщину; за право пасти худобу – спасне; за помел борошна – сухомельщину. Селянам не дозволялося ні готувати собі напоїв, ні купувати їх у кого-небудь, окрім жидів, яким пан віддавав корчму в оренду. Їде пан на засідання сейму, на богомілля чи на весілля – на підданих накладається яка-небудь нова повинність. У королівських маєтках, якими управляли старости, або ж управителі, становище хлопів було ще гіршим, хоча закон надавав їм право скаржитися на зловживання; ніхто не смів скаржитися, – як зауважив Старовольський, – тому що звинувачуваний завжди буде правий, а хлоп – винен. «У судах наших, – пише той самий Старовольський, – запровадили нечувані побори; підкупи; наші війти, лавники, бурмистри – всі підкупні, а про донощиків, які накликають біду на невинних людей, нема чого й говорити. Спіймають багатого, заплутають і засадять у тюрму, ще й тягнуть з нього подарунки та хабарі». Крім безмежної сваволі старости або його дозорці, у коронних маєтках лютували жовніри (солдати), які тоді відзначалися буйством і свавіллям. «Багато говорять про турецьке рабство, – каже той самий письменник; – але це стосується тільки військовополонених, а не тих, які, перебуваючи під турецькою владою, займаються землеробством або торгівлею. Вони, заплативши річну данину, вільні так, як у нас не вільний жоден шляхтич. У Туреччині ніякий паша не може останньому селянину вчинити того, що робиться в наших містечках і селах. У нас у тому розумінні свобода, що вільно робити всякому, що заманеться; і ось з цього випливає, що бідний і слабкий стає невільником багатого і сильного. Будь-який азіатський деспот не замучить за все життя стільки людей, скільки їх замучать за один рік у вільній Речі Посполитій».
Але ніщо так не обтяжувало і не ображало руського народу, як влада іудеїв. Пани, лінуючись управляти помістями самі, віддавали їх в оренду іудеям з повним правом панського верховенства над хлопами. І тут вже не було межі знущанням над робочою силою та духовним життям хлопа. Крім найрізноманітніших проявів сваволі, іудеї, користуючись приниженням православної релігії, брали в оренду храми, обкладали митом хрещення немовлят («дудки»), за вінчання («поємщина»), за поховання і, нарешті, взагалі за будь-яке богослужіння; крім того, – і зумисно знущалися над релігією. Віддавати маєтки в оренду виявлялося настільки вигідним, що кількість іудеїв-орендаторів зростала все більше й більше, і Південна Русь опинилась під їхньою владою. Скарги народу про іудейські насильства до цього часу звучать у народних піснях. «Якщо, – йдеться в одній думі, – народиться у бідного мужика або козака дитина, чи козаки або мужики зберуться поєднати шлюбом своїх дітей, – то не до попа треба йти за благословінням, а йти до жида і кланятись йому, щоб дозволив відчинити церкву, охрестити дитину чи обвінчати молодих». Навіть римсько-католицькі священики, при всій своїй нетерпимості до ненависної їм «схизми», волали проти передачі руського народу під владу іудеїв. Так, в одній проповіді, вже тоді, коли Хмельницький розбудив заспану совість панів, говориться: «Наші пани вивели з терпіння своїх бідних підданих на Україні тим, що віддаючи жидам в оренду маєтки, продали схизматиків на важку роботу. Іудеї не дозволяли бідним підданим хрестити немовлят, вступати в шлюб, не заплативши їм особливих податків».

Рисунок. Зброя запорізьких козаків (доступно при скачуванні повної версії)

◄ Богдан Хмельницький (частина 3)

Зміст підручника "Костомаров М.I.Богдан Хмельницький: Історичний нарис."

Богдан Хмельницький (частина 5) ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Богдан Хмельницький

Загрузка...