Грушевський М. Про старі часи на Україні - Київська держава розпадається

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

5. Київська держава розпадаєть ся

По Ярославі (вмер р. 1054) лишилось багато синів і він, вмираючи, розділив між ними свою державу. Тоді князі – не тільки у нас, а й по иньших краях, ще не розуміли, що держава – то не поле, яке батько розділює між дітей, аби нікого не обділити, що то не власність його, а річ громадська, публична. Наказував Ярослав синам, аби не заводили такої бучі, як він сам з братами по смерти батька звів: аби держали ся купи та слухали ся старшого брата замість батька, бо як будуть воювати ся, то й себе, й землю свою погублять. Та легко то було старому говорити! Син батька не слуха, і сам Ярослав батька Володимира не слухав, як той жив – хотів з ним воюватись; деж уже, щоб брати брата слухали! До тогож старший Ярославів син, що дістав Київ, був не дуже проворний – проворніший був другий син – Святослав, і той вигнав його з Київа.
Та позбирати всі землі до своїх рук і йому не вдалось, і тим, що пробували по нім зробити, так само не вдало ся, або й ще меньше. Уже князі, ставши християнами, трохи бояли ся гріха і не сміли вбивати одні одних, як за давніх часів. Що далі, то більше їх намножалось, а каждий хотів мати якусь часть в своїй "батьківщині", отчині, як вони казали, і для того не цурали ся ніяких заходів. Тоді в чорноморських степах були кочові орди, охочі до походів та грабування. Як котрому князеви своїх сил та війська бракувало, то він до орди, кликав її йти на Україну воювати, – а та й рада тому: йшла з тим князем воювати, палити, грабувати села й міста його супротивника. Тяжко було з тим раду дати. До того треба сказати, що таки по самих землях люде, особливо бояре та всякі заможні, не раз хотіли мати свого князя, ніж слухати київського, чи його воєводи: звичайно такий свій князь більше слухав громади і дбав про її ласку, аніж той київський, або його воєвода. Тому й самі люде часто помагали свому князеви відборонити ся від київського.
Через те все київським князям не вдавалось ніяк зібрати докупи Київську державу, і вона щодалі то ділилась на дрібнійші та дрібнійші части. З початку Україна поділила ся на більші землі: Київську, Волинську, Галицьку, Чернигівську, Переяславську. Потім кажда з сих земель розділилась на дві або три частини: напр. Волинська – на князівство володимирське і луцьке, Чернигівська – на чернигівське й новгород-сіверське. Далі сі части стали ділитись на ще дрібнійші части. В кождій був свій князь, і каждий хотів загорнути більше землі, воював ся з другими князями, палив і нищив його землю, розганяв і забирав в неволю людей, приводив орду до помочи, або й та сама, користаючи з княжих суперечок, набігала, палила і в неволю забирала. Гіркий світ настав людям. Ось як пісня, зложена пізнійше (зветь ся "Слово о полку Ігоревім", – найкраща то пісня, яка нам з тих часів лишила ся) описує біду, яка настала за синів та внуків Ярославових: "тоді засівалась земля та поростала сварками, гинуло житє людей божих, укорочував ся вік людський серед княжих суперечок! Тоді рідко де по руській землі гукали орачі, зате часто крякали ворони, ділячи між собою трупи, а галки мовили свою мову, збіраючи ся летіти на поживу".
Ділячи все дрібнійше та дрібнійше землі та тратячи свій час і сили в вічних війнах та усобицях (суперечках), князі все більше обтяжали своїх людей податками, а все меньше мали силу боронити українські землі від сусідів і від тих орд степових, що гірко давали ся в знаки Україні.
Давнійші орди тільки переходили через чорноморські степи в дальші краї і від них не було Українцям такої біди. Але вже за Ігоря прийшла в сі степи з Азії, з Туркестану, орда Печенігів, турецького коріня, дуже хижа й войовнича; вона далі не пішла і стала кочувати в чорноморських степах. Жити разом із тими Печенігами було неможливо: вони нападали, забирали худобу й людей у неволю, палили й убивали. Українці стали переселяти ся з Чорноморя в дальші краї; тільки подекуди лишали ся ще наші люде на Чорноморі. Але Печеніги стали потім нападати на дальші землі, грабили й палили і знищили всю околицю близшу до степу, аж під Київ і Переяслав. Багато воював ся з ними Володимир, але тільки за Ярослава підупали вони так, що удало ся їх сильно побити, й вони потім забрали ся з наших країв за Дунай. Одначе на їх місце прийшла друга орда – Торки, а потім і третя – Половці. Торків було небагато, й вони скоро зникли, але половецька орда була велика, півтораста літ кочувала в наших степах та пустошила українські землі. Як князі наші були в згоді, вони держали Половців в страху й не давали їм грабувати наших земель; якже зачинали ся між князями війни та сварки, то вони не тільки що не боронили України від Половців, а ще й самі приводили їх, як я казав, а Половці грабували не тільки ворогів того князя, а не раз і самі його власні землі. Цілі краї близші до степу не раз зовсім пусткою ставали від тих половецьких грабовань, а люде тікали звідти в дальші, лісові краї, куди Половці не заходили. Так не було ані спокою, ані порядку. Люде дуже жалілись на своїх князів, що сварять ся та воюють між собою, а не обороняють землю від сусідів, дають Полякам або Уграм захоплювати українські землі, не боронять їх від Половців, не пильнують суда та управи, не вважають, що їх урядники та слуги кривдять людей, а й самі більше пильнують, аби щось взяти, ніж щоб була справедливість. "Не май собі двора коло княжого двора, не держи поля коло княжого поля, бо княжий тивун (урядник) як огонь приложенний трутом, а слуги його як іскри: від огня устережеш ся, а від іскр не устережеш ся, аби вони не попалили одежі". Так пише один чоловік з тих часів, а другий так каже до князів: "коли тивун засуджує неправедно та бере гроші (за штраф), а за ті гроші купує собі їжу, питє, одежу, а вам – князям – на ті гроші купують обіди, бенкети справляють, то се так як би ви – князі віддали людей христових на жир злодіям і розбійникам".
А от яке оповіданнє зложено було в тих часах про князів та про їх слуг: один князь на пиру, щоб тивуну докучити, спитав владику: "де буде тивун на тім світі?" Владика сказав: "там, де й князь". Князеви не мило було таке почути, і він сказав владиці: "як то? тивун неправедно судить, хабарі бере, людей обдирає, мучить, все зло робить, а я що?" А владика сказав на те: "коли князь добрий і справедливий, то він і тивуном або иньшим начальником поставляє чоловіка доброго, розумного й совістного, – тоді князь і тивун в раю будуть; колиж князь не має страху Божого, людей не жаліє, то він і тивуном поставляє чоловіка лихого, аби тільки лупив з людей гроші на князя, а людей не жалував – напустив його як голодного пса на стерво; то такий князь піде до пекла, і тивун з ним до пекла".
З того видно, як невірно дивились люде на княжу управу, які жалі мали на князів та княжих урядників і слуг. Та жалі жалями, але для того, щоб поправити діло, люде нічого не робили. Складали все на князя і тільки того собі бажали, аби князь був добрий – то все буде добре. Але князь часом трапляв ся добрий, а частійше ніякий, або й зовсім лихий. А хоч би й який добрий князь, то він сам один своєю головою не міг у всім зробити доброго ладу: до сього треба було ради й помочи розумнійших, кращих людей з громади. Але до того не могли тоді додуматись ані князі, ані громада.

◄ Володимир і Ярослав. Християнство на Україні

Зміст підручника "Грушевський М.Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку) ."

Татарський погром. Галицька держава ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

Загрузка...