Богдан Хмельницький (частина 22)
Богдан Хмельницький (частина 22)
Хмельницький запропонував мир. Становище козаків було сумним. Але поляки, з одного боку, відчували відчай руського народу, здатного вести боротьбу не на життя, а на смерть, а з іншого – відчували труднощі з продовольством. Тому польські ватажки погодилися миритися і вислали на переговори з гетьманом і старшиною комісаром Адама Киселя з товаришами у Білоцерківський замок.
Люди довідались, що йде справа до скорочення козацтва і звуження кордонів козацької землі. Натовп зібрався під замком. Залунали розлючені вигуки: «Ти, гетьмане, ведеш переговори з ляхами і нас покидаєш, себе самого і старшину рятуєш, а нас знати не хочеш, віддаєш нас на биття палицями, під батоги, на палі та на шибениці! Ні, перш, ніж до цього дійде – і ти покладеш голову, і жоден лях звідси живим не повернеться!» Вони хотіли схопити і вбити комісарів. Хмельницький не злякався, вийшов до народу, який загрожував йому шаблями і дрючками, вмовляв його, переконував, що послів чіпати не можна і, нарешті, власноручно поклав своєю булавою кількох сміливців, які висунулися вперед.
Рішучість Хмельницького і вплив, яким він все ще користувався, незважаючи на розходження з народними вимогами, утримували певний час народ від подальшого вибуху. Переговори тяглися не один день. Хмельницький посилав то один, то другий додаток; тим часом козаки здійснювали напади на польське військо; гетьман відбувався відмовками, що це чиниться не з його волі. Хмельницькому небезпека загрожувала з обох боків. Він не наважувався вступати у рішучу відчайдушну битву, не сподіваючись вибороти перемогу; не наважувався також укласти мир, тому що народний натовп, вочевидь, ладен був розтерзати його за це. Так тривало до 16 вересня. У цей час з'явилася, морова пошесть, – як у польському стані, так і в козацькому війську. Ця обставина прискорила укладання миру. Згідно з договором, який в історії називається за місцем його укладання Білоцерківським, у Хмельницького замість трьох воєводств в межах козацької лінії залишилось одне Київське воєводство, і внаслідок цього звуження кордонів зменшилося кількість реєстрового війська до двадцяти тисяч. Шляхетство поверталося у свої володіння з попередніми правами; жиди також могли скрізь жити.
Після укладання договору Хмельницький відвідав своїх переможців і, за свідченням самих польських істориків, його хотіли були отруїти, але він здогадався, не пив запропонованого вина й від'їхав у свій стан.
Зрозуміло, що такий мир не міг довго втриматися. Населення Південної Русі не хотіло бути поневоленим панами, багато людей втікало до Московської держави на слободи. Вже в попередні роки відбувалися такі переселення і з'явились слободи навколо Рильська, Путивля, Бєлгорода.
Цього року переселенців виявилось незрівняно більше, ніж раніше. Першими показали приклад волинці. Козаки Острозького полку, який було виник, під проводом Івана Дзінківського заснували з дозволу царя на березі річки Тиха Сосна Острогозьк і перенесли з собою весь козацький устрій. Таким чином з'явився перший слобідський полк. За ним малоруси почали переселятися у великій кількості у привільні степи Московської держави з берегів Дніпра, Бугу та інших місць. Вони спалювали свої хати і стодоли, щоб не діставалися ворогам, складали на вози своє збіжжя і вирушали великими гуртами шукати нової України, де б не було ні ляхів, ні жидів. Загони польського війська заступали їм дорогу; українці проривалися з рушницями і навіть гарматами на нове місце проживання. Тоді скоріше, ніж за півроку, у прикордонних областях з'явилося багато малоруських слобід, з яких виросли деякі значні міста: так засновано було Суми, Корочу, Білопілля, Охтирку, Лебедин, Харків та інші. Поселенці вибирали по можливості безпечні місця – і тому здебільшого поблизу боліт, які заважали та-татарам робити раптові набіги.
Після закінчення реєстрації литовське військо увійшло до Чернігівського воєводства, а частина коронного перейшла на лівий берег Дніпра для того, щоб не допускати переселенців у Московську державу. Сам Хмельницький своїм універсалом забороняв народові подальше виселення і суворо наказував тим, хто не увійшов до реєстру, коритися панам.
Рисунок. Церква Богдана Хмельницького в Суботові