Грушевський М. Про старі часи на Україні - Татарський погром. Галицька держава

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

6. Татарський погром. Галицька держава

Так пройшло безмалого двісті літ від смерти Ярослава. Україна поділилась на велику силу князівств (особливо багато було їх у Чернигівщині). Князі ослабли від того поділу й вічних війн, городи збідніли. Київський князь не мав між князями ніякої сили й послуху, бо й сам не мав більше сили від иньших; самий Київ – "матір городів українських", нераз грабили иньші князі з своїми вояками та помічниками Половцями, воюючи з київським князем. Найгірше пограбував і знищив Київ в 1169 р. князь Андрій володимирський (з міста Володимира, що коло Москви), аби Київське князівство підірвати, своє нове князівство піднести. 1 пізнійше ті князі володимирські умисно сварили українських князів, аби Україна упадала, а їх держава (що пізнійше стала зватись Московською), підносила ся та гору брала. Велике князівство на Україні ще було тільки в Галиччині – про нього скажемо слідом.
Коли Україна так підупала й стратила силу, впала на неї страшна буря. Прийшла нова орда з Азії й знищивши Половців, що й так були вже під той час ослабли, буйним вихрем пролетіла над Україною. Були то Татари, инакшим іменем звані – Монголи. Монгольська орда кочувала на далекім Сході, коло Амуру. Та в тій орді зявивсяв ся в тих часах войовник Темуджін, який злучив докупи всі части тої орди, почав підбивати сусідні народи й землі і незадовго запанував над усіми краями від Китаю аж до Кавказу. Його внук, Бату (або Батий) на імя, пішов походом в чорноморські краї й, знищивши Половців, став воювати українські і московські землі. Він хотів тут заложити своє татарське царство і підбити собі сусідні землі. Щоб привести до послушности й покірности, Татари мали такий звичай, щоб відразу як найбільше настрашити людей своєю нелюдськістю, аби потім боялись і не бунту-вались. Тому городи, особливо більші, вони здобували й побивали людей без розбору й милосердя, а потім тим, які лишили ся, казали давати дань і бути послушними.
В 1239 році Татари напали на українські землі – ті що за Дніпром; узяли Чернигів і Переяслав, понищили міста, побили багато людей. На другий рік Бату перейшов Дніпро, приступив під Київ. Дика орда облягла місто, як хмара: літописець каже, що від рипу возів, реву верблюдів та іржання коней в татарських стадах, що йшли з ордою, голоса в місті не можна було чути. Князь утік зі страху; люде боронились самі, як могли. Татари своїми таранами (такі повішені на шнурах бруси, що ними стіни розбивали) розбили мури міста; коли Татари відпочивали, люде київські постановили деревяну кріпость наоколо церкви Богородиці, побудованої Володимиром, але кріпость не була сильна: Татари зараз здобули її. Люде кинули ся тікати до церкви на хори, але такої сили людей не витримали мури, і церква впала-та людей подавила. Татари потім перейшли через Київщину, Волинь і Галиччину, здобуваючи городи, які стояли по дорозі, та побиваючи людей; пройшли на Угорщину, поруйнували її, Польщу також. Потім вернули ся назад в чорноморські степи, осіли ся над Волгою і післали своїх післанців в сусідні землі, списувати людей, щоб давали їм дань. Так попали українські та московські землі в неволю татарську.
Багато в тім завинили князі. Хоч яка велика й сильна була орда татарська, але якби вони спільно й однодушно заходили ся боронитись від неї, то мабуть би й відборонились, а в кождім разі – не дали б на таке знищеннє своїх земель Татарам. Вониж не думали про се, не помагали один другому, каждий боронив свого города, але на те не мав сили, - або й таке було, що лишав людей на ласку божу та тікав куди видно. Тому як показало ся, що князі не вміють оборонити землю від Татар або й боять ся з ними бороти ся, в ріжних місцях на Україні люде постановили не слухатись князів і не приймати їх до себе більше, а здатись на ласку Татарам і тільки їх слухатись. Знаємо вже, що з княжої управи, з княжих урядників і слуг люде були і без того дуже невдоволені, жалілись на здирства й неправди. Тепер хотіли зовсім відчепитись від князів, за помічю Татарів. Бо коли мали й Татарам дань давати, і князям, а князі їх не могли нічим від Татар захистити, то за краще вважали мати діло тільки з Татарами та їх ласки шукати. До того надіяли ся, що Татари не будуть мішати ся до їх справ, а хотіли жити собі по своїй волі, без князів та їх начальників, хоч би й під Татарами.
Знаємо, що так було в Київщині й на Волини по ріжних місцях, а мабуть і ще подекуди. Коли князі хотіли силою змусити тих людей до послушности потім, як Татари пішли собі над Волгу, люде не давались, боронились аж до останього та кликали в поміч Татар. А Татарам се було на руку, бо князів вони боялись, що ті колись при добрій нагоді схочуть відборонитись, а самі люде, як почне жити кожна громада осібно, – для Татар будуть зовсім безпечні: що схочеш, те можна буде з ними зробити.
Так на довший час не стало майже зовсім князів в Київщині та Переяславщині. В Чернигівщині князі позоставались, але такі були дрібні та безсильні, що нічого не значили. Намножилось їх за той час без кінця, і Татари робили з ними що хотіли, нераз без вини убивали або проганяли. Сильна держава на Україні зістала ся тільки в Галиччині та на Волини, і вона по татарськім погромі продержала ся ще цілих сто літ.
В Галиччині не було ніколи багато князів: все знаходили ся такі князі, що вміли иньших вигнати, а собі їх' землі позабирати. Колиж тамошня княжа родина вимерла (року 1199), злучив до купи Галиччину з Волинею (властиво часткою Волини) волинський князь Роман, Був то князь сміливий, завзятий, войовничий, а людям припав до вподоби ще й тим, що приборкав бояр, які були забрали велику силу в Галиччині й не давали просвітку людям. Тому й Кияне горнули ся до Романа й хотіли його мати своїм князем. Та він скоро вмер, лишивши двох маленьких синів, і сусіди-угорський король та польський князь хотіли забрати його землі. Але люде тримали ся малих княжат, а старі вірні слуги їх боронили. Коли Романовичі виросли, вони зібрали в своїх руках всі землі галицькі й волинські; а що жили вони в згоді і все робили разом, то мали чималу силу та за батьківським прикладом почали думати про те, щоб і иньші українські землі до себе прилучити: старший з них, Данило, був особливо меткий та рухливий князь. Та тоді став ся татарський погром. Данило сховавсь від Татар, бо не надіявсь оборонитись, а як вийшли вони з його земель, почав збирати сили, щоб увільнити ся від них. Своїми та братовими силами він не надіявсь побороти Татар тому шукав помочи у сусідів. Папа римський, себто найстарший владика католицької церкви, мав тоді велику силу й обіцяв Данилови помогти на Татар, як він буде йому послушний, пристане до католицької церкви. Папа обіцяв наказати католицьким королям іти на Татар, помотати Данилови, і Данило годив ся за се поєднати ся з католиками. Папа прислав тоді Данилу корону, казав коронувати королем. Але помочи Данилови на Татар не зміг дати, королі папи не послухали, й Данило побачивши се, покинув папу. Попробував своїми силами воювати ся з Татарами, але се було йому не під силу. Головно, що люде на погра-ничу волинськім (коло Звягля, Межибожа, по Случи і Богу) держали ся Татар і не хотіли піддаватись Данилу. Не міг він через се прилучити київських земель та збільшити своїх сил. Мусів покоритись Татарам, але не міг того пережити і з жалю скоро вмер (1264 р.).
По нім землі галицькі й волинські поділились на кілька частей, але внук Данила Юрій зібрав їх всі в своїх руках. Пишуть, що за його часів край той жив у спокою й багацтві. Татари бояли ся дражнити таких сильних князів і в тутешні справи не мішались. Біда тільки, що ся галицька держава стояла тепер зовсім окремо – за нею, над Дніпром, не було нікого, хто міг би помогти їй в біді, а наоколо були чужі держави: угорська, польська, чешська, які ласим оком дивили ся на сі багаті галицькі та волинські землі й при кожній нагоді раді були собі їх захопити. Се й показало ся, як вимер Романів рід: ка Юріївих синах, та на внуку – сині його доньки, ще княжив тут по них, а був убитий боярами в р. 1340.

◄ Київська держава розпадається

Зміст підручника "Грушевський М.Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку) ."

Литва та Польща забирають собі українські землі ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні

Загрузка...