Костомаров М.I. Богдан Хмельницький (частина 29)

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Богдан Хмельницький

Богдан Хмельницький (частина 29)

Любовицький, підлещуючись до Хмельницького, почав картати польське шляхетство за те, що воно залишило свого короля в біді, і сказав; «Тепер король визнаватиме благородними не тих, які ведуть довгий ряд генеалогії від дідів, а тих, котрі подадуть допомогу вітчизні. Забудьте все, що було, допоможіть помазаникові божому. Ви будете не козаками, а друзями короля. Вам будуть даровані достоїнства, коронні маєтки; король вже не дозволить порушувати спокій цим собакам, які тепер розбіглися і полишили свого господаря».
«Пане посол, – сказав Хмельницький, порадившись перед цим з козацькою старшиною, – сідайте і слухайте: я вам розповім баєчку. В старі часи жив у нас селянин, такий заможний, що всі йому заздрили. У нього був домашній вуж, який нікого не кусав. Господарі наливали йому молока, і він часто повзав поміж сім'єю. Одного разу хазяйському сину дали молока; приповз вуж і почав хлебтати молоко; хлопчик вдарив вужа ложкою по голові, а вуж вкусив хлопчика. Хазяїн хотів убити вужа, але той заліз в нору, і хазяїн лише відрубав йому хвіст. Хлопчик помер від укусу. Вуж не вилізав після цього з нори. З того часу хазяїн почав бідніти і звернувся до ворожбита дізнатися про причину цього. Йому відповіли: у минулому ти добре ставився до вужа, і він відволікав на себе всі нещастя, які загрожували тобі, а тебе рятував від них, тепер, коли вас розділяє ворожнеча, всі біди звалилися на тебе; якщо хочеш попереднього достатку, помирися з вужем. Хазяїн взявся запрошувати вужа відновити між ними попередню дружбу, а вуж сказав йому: даремно турбуєшся, щоб між нами була така дружба, як раніше. Як тільки я подивлюся на свій хвіст, так до мене одразу повертається досада; а як ти тільки згадаєш сина – відразу закипить у тобі батьківське обурення, і ти ладен мені голову розтрощити. Тому достатньо буде дружби між нами, якщо ти будеш жити у своєму домі, як тобі завгодно, а я у своїй норі, і будемо допомагати один одному. Те ж саме, пане посол, відбулося між поляками і руськими. Був час, коли ми разом насолоджувалися щастям, раділи спільним успіхам. Козаки захищали королівство від усіляких небезпек і самі приймали на себе удари варварів. Тоді ніхто не діставав здобичі від Польського королівства. Польські війська спільно з козацькими скрізь здобували перемоги. Але поляки, які вважали себе дітьми Королівства польського, почали порушувати свободу руських, а руські, коли їм стало боляче, почали кусатися. Сталося так, що у руських значна частина відсічена, і синів королівства немало згинуло. Як тільки цим народам спадуть на згадку біди, причинені один одному, одразу ж виникає досада, і хоч почнуть миритися, а справи не доведуть до кінця! Наймудріший із смертних не зможе відновити між ними міцного і тривкого миру. Хіба що так: хай Королівство польське відмовиться від усього, що належало князівствам землі Руської, хай відступить козакам всю Русь до Володимира, Львів, Ярославль, Перемишль, а ми, сидячи собі на своїй Русі, будемо відвертати ворогів від Королівства польського. Але я знаю: якби у всьому королівстві залишилося сто панів, і тоді б вони не згодилися на це. А козаки, поки зможуть тримати зброю, не відступляться від цих умов. Тому – прощавайте».
Любовицький передав Хмельницькому прикрасу з дорогоцінним каменем, дарунок дружині Хмельницького від польської королеви Марії Людвики. «Боже всемогутній, – вигукнув Хмельницький, – що я значу перед твоєю особою, але ось як піднесла мене ласка твоя, що до моєї Ганни найсвітліша королева польська пише листи і просить в неї заступництва переді мною!» Однак, звертаючись до Любовицького, Хмельницький сказав: «Не можу виконати бажання її величності; не можу порушити міцного договору з руськими і шведами».
Взявши зі Львова невелику суму в 60000 злотих, Хмельницький відступив від цього міста під тим приводом, що татари розоряють Україну; але, здається, до відступу його схилило таємне послання шведського короля, який обіцяв йому руські землі, коли закріпиться у Польщі. Московські війська разом з козацькими взяли Люблін. Це місто присягнуло Олексію Михайловичу, незабаром присягнуло шведському королю, а потім – попередньому своєму володарю Яну-Казимиру.
Весною 1656 року поляки знову спробували примиритися з Хмельницьким і просили допомоги у боротьбі зі шведами. З цією метою приїхав пан Лянскоронський.
Хмельницький відповів: «Чи треба, панове, обманювати нас і вважати дурнями; полякам за їхнє постійне віроломство ніхто у світі не вірить; був час, коли ми погоджувались на мир на догоду королю; а король приховував у душі протилежне тому, що в нього було написане на обличчі. Ми не підемо ні на які переговори з Польщею, допоки вона не відмовиться від усієї Русі. Хай поляки формально оголосять руських вільними, як іспанський король визнав вільними голландців. Тоді ми будемо жити з вами як друзі і сусіди, а не як піддані і раби ваші, тоді напишемо договір на вічних скрижалях; але цьому не бувати, поки в Польщі володарюють пани. Не бути ж і миру між руськими і поляками».

Рисунок. Богдан Хмельницький (доступно при скачуванні повної версії)

◄ Богдан Хмельницький (частина 28)

Зміст підручника "Костомаров М.I.Богдан Хмельницький: Історичний нарис."

Богдан Хмельницький (частина 30) ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Богдан Хмельницький

Загрузка...