Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Революційно-демократична концепція культури

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Революційно-демократична концепція культури. Революційні демократи Т. Шевченко (1814-1861), І. Франко (1856-1916), Леся Українка (1871 – 1913), П. Грабовський (1864-1902), М. Павлик (1853-1915), М. Коцюбинський (1864-1913) були не тільки видатними українськими письменниками, але й відомими громадсько-політичними діячами, теоретиками культури. Їх перу належить низка праць, у яких подається широка панорама розвитку культури українського народу на тлі світових культурних процесів XIX – початку XX ст. У працях І. Франка «Критичні письма о галицькій інтелігенції», «Література, її завдання і найважніші ціхи», у статті Лесі Українки «Малоросійські письменники на Буковині» та її листах до М. Драгоманова, у працях М. Коцюбинського «Шевченкова могила», «Вироби селянок з Поділля на виставі у Чікаго», «Організація громадських розваг» розкривається специфіка культурних традицій українського народу як невмирущого джерела його духовності, збереження морального здоров’я, чистоти помислів і устремлінь до утвердження своєї Державності. Висловлювання революційних демократів про те, що цілий ряд теоретичних проблем культури знайшов своє наукове розв’язання саме на грунті української науки. Насамперед Це стосується таких питань, як соціально-економічна зумовленість культури, філософсько-світоглядне трактування її народного характеру, джерела та основи розвитку національної культури, історія культури як складова частина соціально-політичної історії народів.

Для революційно-демократичної концепції культури характерні глибока гуманістична спрямованість, історичний оптимізм, віра в майбутнє українського народу. І. Франко вважав духовну культуру найважливішим чинником «усякого розквіту людської цивілізації, найкращим її мірилом». У статті «Ксьондз Юган про цивілізацію» він критикував точку зору, згідно з якою «цивілізація є тільки в християнстві, а християнство є цивілізація», звернувши увагу на те, що був час, коли «вогонь християнської цивілізації не тільки зігрівав, але також смажив і палив насправді», що саме по собі далеке і від цивілізації, і від культури. А в праці «Найновіші напрямки в народознавстві» І. Франко сформулював основні засади народознавства як науки про «історію цивілізації людського роду».

Велика заслуга революційно-демократичних мислителів у розвитку вітчизняної культурологічної думки полягає в тому, що вони гостро виступили проти елітарних концепцій культури. Справа в тому, що в другій половині XIX ст., коли стали поширюватись ідеї необхідності соціальної революції, в тому числі й марксистські, набрала актуальності проблема «народ і культура». П. Куліш, пізніше А. Товкачевський, а також зарубіжні теоретики – італієць Г. Д’Аннунціо, ідеологи польської шляхти та інші вважали, що геній за своєю природою – аристократ і індивідуаліст, а тому існує нездоланна прірва між галуззю духовної культури і життям простого народу, всякий виступ якого за свої права загрожує «затоптати ніжне дерево мистецтва». А. Товкачевський у праці «Партикуляризація цінностей» твердив, що для «оздоровлення життя потрібне: демократизація соціального ладу і аристократизація цінностей». Протилежна точка зору грунтувалась на марксистській теорії класової боротьби, витлумаченій догматично, яка пізніше знайшла найповніше втілення в ідеології й практиці пролеткульту і сталінізму. Суть цієї точки зору – декларативна гіперболізація ролі народних мас у культурі й недооцінка творчої інтелігенції. Сьогодні, маючи уже гіркий історичний досвід, ми можемо лише дивуватись мудрості провідних діячів нашої культури, які ще в часи зародження елітаризму та марксистського соціологізму побачили їх обмеженість. І. Франко, Леся Українка, П. Грабовський гостро критикували елітарні концепції культури, на прикладах вітчизняної й зарубіжної літератур показували безперспективність ізолювання культури від простого народу, з одного боку, і сліпого ідолопоклонства перед жаданнями і прагненнями темної маси – з другого. Не випадково І. Франко, перекладаючи українською мовою працю Ф. Енгельса «Анти-Дюрінг», пропустив неприйнятні, на його думку, місця, де йшлося про неподільну владу мас, державу диктатури пролетаріату. Натомість він виступав за з’єднання культури з життям простого народу, за її спрямування на шлях служіння загальнолюдським цінностям – демократії і соціальному прогресу.

Досягненням революційно-демократичної думки слід вважати те, що І. Франко, Леся Українка, П. Грабовський, М. Коцюбинський послідовно захищали у змісті культури пріоритет науки над різними ідеологічними системами. Зокрема, не втратила свого наукового значення і в наші дні дослідницька праця І. Франка «Дайте Алігієрі. Характеристика середніх віків. Життя поета і вибране із його поезії», де він простежує шлях культури людства в тісному зв’язку з тим «внутрішнім розкладом» суспільства, який був характерний для кожного з етапів людської історії. Це поглиблювало уявлення сучасників І. Франка про історію та зміст соціально-культурного розвитку людства, показувало позаісторичний характер богословських трактувань історико-культурного процесу.

Сильною рисою революційно-демократичної концепції було утвердження ідеї взаємозв’язків культур різних народів. Функціонування духовних цінностей інших народів у національній культурі розглядалось як одна з основних умов її успішного розвитку, здатна вивести національну культуру на широкий шлях міжнародного спілкування, приєднати її до скарбниці світової культури.

Для революційно-демократичної концепції характерна соціально-критична спрямованість. Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, П. Грабовський, М. Коцюбинський вважали культуру важливим фактором боротьби народу за соціальне і національне визволення, активно обстоювали розвиток демократичного змісту національної культури на противагу занепадницьким течіям. Революційні демократи своєю науковою н художньою творчістю готували грунт для утвердження ідеалів соціальної справедливості та духовного прогресу українського народу.

◄ Символічна концепція культури Сковороди. Філософська система Касірера

Зміст підручника "Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури."

Націоналістична концепція культури Д. Донцова ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Загрузка...