Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія культури як наука. Поняття культура

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Розділ І. Теорія культури
Тема 1. Теорія культури як наука

Слово «культура» походить від латинських слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Звідси – culturare (вирощений, оброблений людською працею, доведений до досконалості). Спочатку ці слова стосувалися праці на землі, однак згодом усе частіше стали вживатись у ширшому значенні – стосовно духовно-практичної діяльності людини. Так, відомий римський оратор Ціцерон (106-43 до н. е.) в своїх листах у родинн’нй маєток Тустулан називає філософію культурою душі: Cultura amini philosophia est. Щоб стати філософом, вважає він, треба наполегливо вдосконалювати свої розумові здібності, плекати розум, обробляти його, як селянин землю. Отже, основний зміст культури Ціцерон вбачав у розвитку мислительної діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу.

В епоху Середньовіччя поняття культури набуває світоглядно-морального змісту. Німецький філософ С. Пуфендорф у 1684 р. уперше вживає слово «культура» як самостійний термін для означення духовного світу людини, що відрізняє її від звичайного тваринного існування. Культура зв’язується зі світосприйняттям, світобаченням, світовідчуттям того чи іншого народу, який займає певний географічний простір. З умовами природного середовища зв’язуються його вірування, духовна атмосфера. Наприклад, на культуру наших далеких предків мали великий вплив, з одного боку, північна лісова смуга, з іншого – степ Причорномор’я, а ще з іншого – лісостеп приблизно на широті Київщини. Взяті разом, ці природні ландшафти визначали і зміни в культурному обличчі народу, і безперервність культурної традиції, що зберігалась навіть у найтяжчі періоди історії.

В епоху Відродження та Просвітництва поняття культури набуває ще ширшого змісту. Так, французький учений Ж. Ламетрі (1709-1751) вбачав хід історичного розвитку в освіті й розумовому розвитку людини. Італійський мислитель Д. Віко (1668-1744) взагалі відводив культурі вирішальну роль у суспільному розвитку. Ш. Монтеск’є (1689-1755) у праці «Про дух законів» доводив, що розвиток культури того чи іншого народу залежить від розміру території держави, від клімату, географічного середовища, грунту. Французький просвітитель Ж. Ж. Руссо (1712-1778) протиставляв культуру «чистій природі». У цьому випадку культуру стали розуміти як «людяність» на противагу «природності», «тваринності». Звідси віра в те, що культура – це чиста духовність, яка можлива лише у філософській, науковій та художній творчості. Вважалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від усіляких забобонів, релігійних вірувань, фантазій, утопічних уявлень з метою побудови «розумної держави» і встановлення таких же суспільних відносин. Однак просвітницькі уявлення про культуру розвіялись під тиском реального суспільного життя ранньобуржуазного суспільства.

Теоретики наштовхнулись на проблему суперечностей у культурному прогресі людства. Ф. Шіллер (1759-1805) досить точно добачив суперечність між природою і культурою, однобічність людини, яка відірвалася від природи і замкнулася у штучно витвореному нею світі культури. З осмислення суперечностей буржуазної культури і цивілізації розпочинає відлік сучасний підхід до культури як до складного суспільно-історичного явища.

Існує близько трьохсот визначень культури. Кожне з них має свої плюси і мінуси, пов’язані з тим, що сучасна культура – явище надзвичайно складне, суперечливе, багатопланове і багатофункціональне.

У широкому розумінні слова культура охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, які вироблені упродовж історії людства. Однак у буденній свідомості термін «культура» вживається у вузькому значенні, стосуючись лише духовного життя – літератури, мистецтва, театру, кіно, культури побуту і т. ін. Хоча в дійсності вся сукупність культури далеко не вичерпується суто духовними цінностями. Тому потрібно мати на увазі, що коли йдеться про гносеологічний (пізнавальний) аспект культурних цінностей, про з’ясування специфіки їх походження, основи, зв’язку з матеріальним та духовним виробництвом, то обійти матеріальну, виробничу сторону культури просто неможливо, так само як і неможливо ігнорувати процес творення цінностей культури, який не припиняється ні на хвилину. В цьому розумінні культура становить безконечний процес творення людством світу «другої природи» з усією його красою та зручністю для життєдіяльності суспільства Тому точнішим було б таке визначення: культура – це сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, а також сам процес творення і розподілу матеріальних та духовних цінностей. Яким би обмеженим не було визначення, все ж воно дає змогу з’ясувати основний зміст культури як з пізнавальної (гносеологічної), так і з оцінної (аксіологічної) сторони.

Розширене визначення культури дуже близьке до поняття цивілізації. Але між ними є відмінності. Більше того, дехто з культурологів протиставляє ці поняття. Наприклад, німецький філософ і соціолог М. Вебер (1864-1920) вважає, що культура – це неповторна і позбавлена будь-якої мети форма вияву духовного змісту світу, наслідком якого є витворення неповторних виражень міфів і символів, у першу чергу через різні види мистецтва, науки і світогляду. Цивілізація ж, на його думку, має підпорядкований характер – наприклад, техніка як елемент цивілізації є засобом створення благ для задоволення життєвих потреб людей.

Легко помітити, що протиставлення культури і цивілізації має місце тоді, коли зміст культури зводиться до вужчого її тлумачення – лише як духовної культури. Насправді ж протиставляти культуру цивілізації неправомірно. Поняття «цивілізація» (від латинського civilis – громадянський, державний) означає в першу чергу рівень соціального прогресу суспільства на певному історичному етапі його розвитку. Характер цивілізації творить певні виробничі відносини, які складаються між людьми і становлять її частину; в цьому розумінні виділяють античну цивілізацію, буржуазну цивілізацію і т. д.

Цивілізацію розглядають ще як етап суспільного розвитку, що настає за варварством і характеризується утворенням суспільних класів, держави, урбанізацією населення, виникненням письма. Дехто з дослідників розглядає цивілізацію як характеристику цілісності культур всіх народів світу в минулому і сучасному («світова цивілізація», «цивілізований спосіб життя»). Культура у цьому плані виступає як суттєва сторона цивілізації; ці поняття близькі, але не тотожні. Ми можемо вести мову, наприклад, про сучасну технотронну цивілізацію, але не про технотронну культуру, бо суть культури не в рівні техніки, а в якості духовно-морального потенціалу суспільства, який виражений також і через техніку даного часу. Серед витворів сучасної цивілізації є й атомна бомба, однак нікому не прийде в голову вважати атомну бомбу явищем культури.

◄ Теорія та історія культури. Передмова

Зміст підручника "Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури."

Структура культури. Види культури ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Загрузка...