Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Середньовічна культура Західної Європи. Боецій, Фома Аквінський, Р. Бекон

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Середньовічна культура Західної Європи. У період Середньовіччя закладаються основи європейської цивілізації, оскільки в стародавні часи не було Європи у розумінні культурно-історнчної спільноти. Позитивний вклад Середньовіччя в історію культури людства величезний, проявився він в усіх її галузях – в освіті, філософії, конкретних наукових знаннях, мистецтві.

Для глибшого розуміння змісту і напрямків культурного процесу Середньовіччя необхідно з’ясувати особливості історичних обставин цього періоду.

Крах Західної Римської імперії ознаменував початок нової епохи – середніх віків, основним змістом яких було формування феодальних відносин, насамперед у сфері землеволодіння. Розвинута форма феодальної власності являла собою спадкоємну земельну власність представника панівної верхівки, за яку він мусив відбувати військову чи іншу службу у сеньйора. Політична система феодального суспільства відзначалася перш за все тим, що влада була безпосередньо зв’язана з земельною власністю, виступала її атрибутом. Як не дивно, але в часи Середньовіччя набрали реальності перші форми демократії в ширшому застосуванні, ніж, наприклад, в античному рабовласницькому суспільстві.

В XI-ХІІІ ст. стало утверджуватись міське самоврядування. Якщо місто повністю звільнялося від влади сеньйора-феодала, воно отримувало статус комуни. Комунальний тип самоврядування міг перетворюватися в місто-державу з республіканською формою правління. Міські республіки мали власну виборну адміністрацію, свої суди, поліцію й армію, чеканили монету. Такий тип самоврядування набув поширення в італійських містах Венеції, Флоренції, Генуї. На чолі комуни стояла міська рада, яка здійснювала керівництво адміністративно-господарською діяльністю, видавала загальнообов’язкові розпорядження. Радою керували виборні особи: мер (Франція, Англія), бургомістр (Німеччина), консул (Італія). Міська община була неоднорідною за соціальним складом, включала різні корпорації і стани. Торгове населення об’єднувалось у гільдії, а ремісники – в цехи. Цех також був політично спрямованою організацією, очолюваною виборним магістром.

В XV ст. феодальна держава сягає найвищого ступеня централізації через абсолютну монархію, позитивне значення якої полягало в тому, що, зміцнюючи економічну і культурну єдність народів, вона сприяла формуванню європейських націй. Однак вона ж створила і величезний апарат насильства, який наче велетенський спрут, душив суспільство.

В епоху Середньовіччя Європа стала головним носієм культури католицької церкви, могутність якої постійно зростала. Вже у XII-XIII ст. римські папи видавали загальнообов’язкові акти (булли), володіли виключним правом скликати собори і санкціонувати їх постанови. Папа був вищою судовою інстанцією як у церковних справах, так і в справах світської влади. При Інокентії III (1160-1216) багато європейських монархів визнали себе його васалами. В боротьбі з непокірними папи використовували інтердикт-заборону відправ усіх богослужінь і релігійних обрядів на території тієї чи іншої держави, а також відлучення монархів від церкви, звільнення підданих від присяги королю.

В галузі духовного життя панувала папська курія, яка включала колегію кардиналів, канцелярію і судові установи. Це була справжня «духовна імперія». Для боротьби з єресями було створено репресивний апарат – інквізицію; згідно з постановами IV Лагеранського собору 1215 р. і Тулузького собору 1229 р. церква повинна була виявляти єретиків, засуджувати їх і передавати світській владі для покарання. Світські правителі під загрозою відлучення від церкви мусіли негайно виконувати вироки, очищати свої землі від єретиків.

Для боротьби з Реформацією католицька церква у 1540 р. створила орден єзуїтів, який також контролював у Європі майже всю освіту. Церква розробила своє право, основні норми якого іменувались канонами. Джерелом канонічного права були Святе письмо, постанови церковних соборів, нормативні акти пап – конституції, булли, енцикліки. Це право регулювало не тільки внутрішньоцерковні відносини. Церковним судом вирішувалися справи про шлюб і сім’ю, підробку грошей, наклепи, фальшиві свідчення, оскільки вважалося, що ці вчинки безпосередньо зв’язані з гріхопадінням.

Католицька церква була своєрідною папською теократією, заснованою на взаємовиключних принципах – аскетизмі та всесвітній владі. Поборники цих принципів вели вперту боротьбу, щоб встановити у світі панування теократії й підкорити релігійному світоглядові всі сфери людського життя – державу, економіку, право, літературу, мистецтво, науку.

Тому-то культура Західної Європи набрала виразного теологічного забарвлення. Антична філософія була замінена католицьким богослов’ям, у надрах якого зародилися оригінальні естетичні, етичні і логіко-філософські напрямки. Так, С. Боецій (480-525) – римський філософ-неоплатонік, автор праць з математики, теорії музики, – своїми трактатами і коментарями до творів Арістотеля і Порфірія з логіки справив великий вплив на середньовічну схоластичну філософію. Зокрема, він чітко розмежував поняття буття (існування) і сутності. За Боецієм, сутність і існування як поняття співпадають тільки в Богові, який є простою субстанцією; По ж стосується створених речей, то вони за своєю природою не прості, а складні; щоб сутність отримала існування, вона повинна стати актом творіння Божої волі. Великою популярністю коригувався трактат Боеція «Про музику» в п’яти книгах, який містив виклад музично-теоретичних вчень стародавніх греків – від Піфагора і Арістоксена до Птолемея. Цей трактат став головним Джерелом пізнання античної музичної теорії.

Видатними схоластами були Альберт Великий (1193-1280) і Фома Аквінський (1225-1274). Завдяки коментарям Альберта праці Арістотеля стали надбанням середньовічної культури. Він не тільки систематизував знання античних і арабських вчених в галузі природознавства й етики, але Провів також власні дослідження на основі спостережень і досвіду. Тома Аквінський створив своєрідну енциклопедію католицького богослов’я «Сума теології», в якій усі питання пізнання природи і суспільства розглядалися з позицій теологічного раціоналізму. Висуваючи ідею гармонії віри і розуму, він Намагається Підкорити науку богослов’я, а тому розрізняє істини розуму та істини одкровення, вважаючи останні недоступними розумові, підвладними лише вірі.

Природничо-раціоналістична тенденція яскраво виявилась у працях англійського вченого, монаха францисканського ордену Роджера Бекона (1214-1294). Він одним із перших наполягав на необхідності дослідного пізнання природи, протиставляючи його хибним авторитетам. У своїх працях він висуває ряд цікавих ідей про літальні апарати, підйомні крани, про способи добування багатьох хімічних речовин, у тому числі пороху. Церква оголосила його творам анафему, а самого автора запроторила у в’язницю на 14 років.

Поряд з раціоналістичним богослов’ям існувало і містичне. Містика виступала проти вчення Арістотеля і використання логічних доказів віри, вважаючи, що релігійні істини пізнаються не за допомогою розуму і науки, а шляхом інтуїції, осяяння, або «споглядання».

◄ Культура Візантії

Зміст підручника "Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури."

Середньовічна культура Західної Європи. Героїчні епоси, виникнення університетів, куртуазна поезія ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Загрузка...