Екологічна свідомість. Культура і врятування людства від екологічної катастрофи

Не менш важливою глобальною проблемою є врятування людства від екологічної катастрофи. Якщо сучасні темпи зростання населення світу, індустріалізації, мілітаризації, забруднення навколишнього середовища і виснаження ресурсів будуть зберігатися, то в певний момент наступного сторіччя станеться екологічний апокаліпсис. Адже промисловість перетворює у непотріб 98-99% використовуваної сировини. За деякими підрахунками, у 50-70 pp. нашого століття людство переробило стільки корисних копалин, скільки за всю попередню історію. На кожного жителя Землі припадає щороку понад 20 т різноманітних відходів. Знищено багато екологічних та етнічних систем. Це різноманітні племена і народності, види тварин та рослин, ріки, озера. Крім того, людство зіткнулося з «парниковим ефектом», з «озоновими дірками», з відлигою в Арктиці і небезпекою забруднення Антарктиди, підвищенням температури поверхневих вод світового океану. За останні півстоліття людство поглинуло 100 млрд. т кисню (Кузьменко В. Л., Романчук О. К. На порозі надцивілізації. Львів, 1991). Загрозливих масштабів набула ерозія грунтів: тільки на Україні вже зіпсовано 60 відсотків чорноземів. Якщо в США лише один відсоток населення проживає на території, небезпечній з точки зору санітарних вимог, то на Україні в таких умовах перебувають 20 відсотків; тут 12 відсотків шлюбів бездітних; смертність починає випереджати народжуваність (Щепа В, В. Екологізація свідомості // Трибуна, 1991 № 9, с. 5).

Отже, людина все більше вступає у суперечність з природою, гублячи її й сама морально деградуючи. В цьому процесі можна виділити три аспекти: постійне зростання психічних депресій і стресів, які викликають негативні мутагенні наслідки; наявність вільного часу при розвинутій індустрії розваг робить людину пасивним споживачем масового мистецтва, а невміння заповнити своє дозвілля творчою діяльністю спонукає її до пошуку різноманітних форм антигуманного і антисуспільного самовираження через наркотики й алкоголізм; спільне проживання великої маси людей в умовах однотипних, монотонних міських кварталів сприяє знеособленню людини, атрофії її почуттів.

Перед лицем екологічної катастрофи на Заході вдалося досягти певних зрушень у сфері взаємодії людини з природою – зменшення матеріаломісткості і енергомісткості вироблюваної продукції, переорієнтації виробництва на безвідходні технології, застосування альтернативних джерел енергії. Суворе екологічне законодавство, активна боротьба партій зелених і товариств споживачів за чистоту середовища й екологічно чисту продукцію – все це значною мірою сприяє поліпшенню екологічної обстановки. Проте на Заході розв’язання цих проблем далеке від завершення.

Альтернативою екологічній катастрофі може стати лише екологізація свідомості людей, що передбачає вироблення у кожного твердих понять, уявлень і переконань про взаємодію людини з природою. Основною ознакою екологічної свідомості є розуміння того, що природа і суспільство еволюціонують спільно (процес коеволюції). Це означає, що не тільки людина перетворює природу, пристосовується до неї, але й природа, перш за все біосфера, пристосовується до людини, до техносфери, що в цьому процесі не лише зникають, а й з’являються нові види рослин і тварин.

Екологічна свідомість на основі нових загальнолюдських цінностей, які виконуватимуть роль регулятора у взаємодії людини і природи, стане суттєвою складовою частиною сучасного культурного прогресу. В процесі формування екологічної свідомості необхідно глибоко осмислити в попередній культурній спадщині як ті течії й напрямки, що розглядали систему «людина і природа» в контексті сьогоднішнього звучання, так і ті, що заклали духовне підґрунтя для екологічної кризи, аби в підсумку виробити надійні методологічні орієнтири екологічного виховання, використавши різні підходи – міфологічний, релігійний, філософський і науковий.

Екологічна свідомість сягнула високого рівня при міфологічному типі світосприйняття. У міфі, цій найбільш ранній формі екологічного світогляду, природа і людина сприймаються як єдине ціле. Багато міфологічних систем фіксують родинні зв’язки людини з навколишнім середовищем, виражаючи це через різні мотиви та образи, в тому числі й уявлення про походження всесвіту (космогонічні міфи), походження людини (антропологічні міфи). Так, походження зірок стародавні народи пов’язували з переміщенням людей на небо (наприклад сузір’я Близнюків, Діви); перекази про походження людини з глини також носять чіткий екологічний характер. Таким чином, екоміфологічний тип свідомості характеризується цілісним сприйняттям світу і включає повагу до природи як до священної субстанції.

Якщо у міфах утверджується тотожність людини і природи, то в монотеїстичних релігіях спостерігається їх протиставлення. Іудаїзм проголосив ідею панування людини над землею з усім, що на ній є: як представник Бога на землі, людина в ісламі також уповноважується бути господарем над природою, мати владу над нею; у християнстві людина, як найвище Боже творіння, має право робити з природою все, що хоче. Проте християнська ідея любові до ближнього набуває в теперішніх умовах дещо іншого звучання, оскільки людина, завдаючи шкоди природі, чинить зло і своєму ближньому. На противагу цим релігіям у буддизмі ідея гармонійної єдності людини і природи виступає центральною, чистота природного середовища проголошується одним із провідних принципів.

Філософськими основами формування екологічної свідомості можуть служити ідеї неоплатоніків про еманацію (від лат. emanatio – витікання), тобто розповсюдження божественного на всі ступені розвитку універсуму, а також Ф. Шеллінга – про тотожність духу і природи, романтиків – про співпрацю людини і природи, представників пантеїзму – про одухотвореність природи. Ці проблеми посідають важливе місце у творах Т. де Шардена (1881-1955). Філософ, синтезуючи дані науки та релігійний досвід для розкриття змісту еволюції Всесвіту, вперше формулює положення про ноосферу (розумну сферу). Його вченню притаманний панпсихізм, який утверджує наявність духовного начала у всіх природних явищах. Психологічний енергетизм Т. де Шарден використав з метою обгрунтування божественного джерела космічної еволюції. Заслуговує пильної уваги ідея В. Вернадского (1863-1945) про закономірність переходу біосфери в ноосферу. В. Верданського справедливо можна вважати засновником антропокосмізму – системи, в якій історична, космічна і соціально-гуманітарна тенденції гармонійно зливаються в єдине ціле.

Слід відзначити чималу провину науки перед природою: наукове пізнання, що базується на атомістиці, розрізає природу на частинки і тим самим омертвляє її. Тому при розгляді проблеми «людина і природа» необхідно замінити атомістичну парадигму на неатомістичну, розсіяти фальшиве уявлення про онтологічну множинність і дискретність матерії, повернутися до філософії єдиного. Сьогодні важливо знайти культорологічні орієнтири у використанні досягнень біотехніки й інформатики. Провідним складником біотехніки є генна інженерія, яка, переписуючи спадкову інформацію, шляхом рекомбінації елементів молекул створює нові гени, що відкриває можливості для появи нових живих істот; а тут криється небезпека виникнення організмів, небезпечних для людей. Враховуючи те, що розвиток біотехніки має необоротний процес, необхідно шукати такі гуманітарні наукові підходи, які мінімізували б можливі шкідливі наслідки. Великий вплив на свідомість людей справляє інформаційна технологія, особливо у високорозвинутих країнах. Вчені далеко просунулись у дослідженнях, спрямованих на створення штучного інтелекту, автономних роботів третього покоління. Ці роботи зможуть самостійно рухатися, обминаючи перешкоди, виконувати запрограмовані дії, володіти багатоколірним зором, сприймати людську мову і за допомогою синтезаторів спілкуватися з людиною на зрозумілій їй мові. Створення роботів третього покоління дасть змогу Скоротити витрати природних ресурсів, підняти інтелектуальний рівень людства. Однак тут з особливою гостротою постає проблема гармонізації взаємодії природи, людини й інформаційних систем на принципово новій культурно-духовній парадигмі.