Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Історія української культури в наукових дослідженнях Франка і Грешевського

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Важко переоцінити культурологічну спадщину Івана Франка (1856-1916). Саме йому належить філософсько-світоглядне опрацювання цілісної концепції історії української культури. У його наукових студіях постає широка панорама української культури від найдавніших часів дохристиянської Русі до кінця XIX ст. Однією з основних робіт І. Франка, присвячених цій проблематиці, є «Історія української літератури від початків українського письменства до Івана Котляревського»; по суті, це історія культури, адже в ній література розглядається у широкому розумінні слова – як «збір усіх духовних виплодів» народу; тут викладено не тільки історичний шлях літератури («красного письменства»), але й розвій матеріальної та духовної культури, що спричинився До витворення своєрідного цивілізаційного типу українця, який в свою чергу, характеризується в праці «Українці».

Новаторський підхід І. Франка до історії української культури базується на сформульованих ним наукових принципах аналізу історії культури як суспільного явища. Зокрема, він одним із перших вдався до розгляду економічних і політичних факторів, Що передують у суспільстві тим змінам, які відбуваються пізніше у сфері культури. «Всякому, хто пильно вдивляється в історичне життя, – писав він, – в хід розвитку якогось народу, ясно одразу, що всякий новий напрям, нові відносини і погляди серед нього проявляються аж тоді, коли звершиться будь-яка перечна в економічних та політичних обставинах життя того народу» (Франко І. Критичні письма о галицькій інтелігенції // Зібр. творів в 50-ти т. Т. 26, с. 85). І. Франко, отже, розглядав історію не як певну часову послідовність «чисто» духовних явищ, а як всю сукупність дій народних мас і тих соціальних, економічних, і духовних течій, які з непереможною елементарною силою проявляться в їх житті. На той час це було значним завоюванням революційно-демократичної теоретичної думки, оскільки давало змогу пов’язати історію культури з реальним життям суспільства, з його соціальними проблемами. Заслугою І. Франка було осмислення духовної культури у зв’язку з соціальною боротьбою суспільства як конкретно-історичного відображення цієї боротьби в галузі духовного життя. Він розглядав виникнення нових явищ у культурі, зокрема нових літературних течій, як «рефлекси тих духовних настроїв», що покликані до життя розвитком визвольної боротьби, боротьби за ідеали соціальної рівноправності і справедливості.

Глибокі думки висловив І. Франко про співвідношення матеріальної і духовної культури в історії людства. Він вважав незаперечним, що духовна культура формується на основі матеріальних умов життя. Матеріальна культура набагато старша від духовної, оскільки її початки сягають на цілі тисячоліття у глиб віків у порівнянні з писемною культурою. Саме в часи долітературної цивілізації розвивалися такі предмети матеріальної культури, як зброя, знаряддя праці, різні прикраси, житла. Інша справа, що тільки там, «де в цивілізаційному підході являється письмо, до нас починає промовляти душа чоловіка безпосередньо, з уст в уста, і ми відразу здобуваємо можливість заглядати в душу, в чуття, змагання, радощі і смуток прадавніх, давно загиблих і забутих поколінь» (Франко І. Історія української літератури // Зібр. творів. У 50-ти т. Т. 40, с. 8).

Таким чином, застосування нових філософсько-методологічних підходів до аналізу культури на рівні світової культурологічної думки кінця XIX й початку XX ст. дозволило І. Франкові подати оригінальний виклад історії української культури, який не втратив актуальності і в наші дні.

Історію української культури в послідовній конкретності подій і фактів першим подав Михайло Грушевськнй (1866-1934). Він автор понад двох тисяч праць, але найбільшу славу принесла йому фундаментальна дисятитомна «Історія України-Руси» (1898-1936), яка і сьогодні залишається найкращим дослідженням історії українського народу. М. Грушевський пропонував вивчати історію саме народу, а не держави, яка завжди підпорядкована економічному, культурному та національному чинникам. Він приділяє значну увагу культурним процесам, бо вони, на його думку, грають визначальну роль в історичній долі народу: від розвитку і рівня культури часто залежить вибір народом шляху на перехрестях історії. Крім того, самобутність культури – характерна ознака самого існування народу. Ось чому вчений поряд з проблемами політичної та економічної історії детально розглядає у своїх дослідженнях і проблеми історії культури, розробляє власну концепцію культуротворчого процесу на Україні.

Ряд проблем розвитку української культури розглядається у праці М. Грушевського «Культурно-національний рух на Україні в XVI-ХVII віці» (К., 1912). На тлі історичних обставин він аналізує культурне піднесення, яке знайшло вияв у розвитку книгодрукування, освіти, малярства, граверства тощо, його погляди на розвиток культури XVII-XIX ст. викладені в «Ілюстрованій історії України» (1911), що витримала ряд видань. Перу цього невтомного дослідника належать також перша енциклопедія українознавства «Украинский народ в прошлом и настоящем» (1914-1915), «Історія української літератури» (1923-1926), «З історії релігійної думки на Україні» та багато інших праць.

◄ Історія української культури в наукових дослідженнях Костомарова, Нечуя-Левицького, Драгоманова

Зміст підручника "Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури."

Історія української культури у дослідженнях Огієнка, Крип'якевича і дослідженнях радянських часів ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Загрузка...