Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Історія української культури у дослідженнях Огієнка, Крип'якевича і дослідженнях радянських часів

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Значний вклад у вивчення історії української культури вніс Іван Огієнко (1882-1973) – історик церкви, культуролог, філософ, мовознавець, письменник, автор перекладу «Біблії» на сучасну літературну мову, перший ректор Українського університету (1918-1919), міністр культів (віросповідань) в уряді Директорії, один з ініціаторів відродження Української автокефальної православної церкви, пізніше митрополит Вінніпегу і всієї Канади Іларіон. У спадщині І. Огієнка – близько тисячі праць, і більшість з них присвячена проблемам нашої культури. Серед найбільш значних – кількатомна «Наша літературна мова», в якій опрацьовано тисячі історичних і етнографічних джерел та літературних творів, «Історія українського друкарства», «Дохристиянські вірування українського народу», «Українська церква за час Руїни», «Візантія й Україна», «Князь Костянтин Острозький» та інші.

У 1917-1918 pp. І. Огієнко читав у Київському університеті курси української мови та культури. На основі своїх лекцій він видав книгу «Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу» (К., 1918), яку можна вважати початком справжньої історіографії української культури. Автор аналізує характерні риси нашої культури, простежує її розвиток в різні періоди історії, акцентуючи увагу на національній самобутності української культури, самостійному «визріванні» визначальних тенденцій її розвитку, показує на основі численних фактів і документальних свідчень вплив української культури, на російську. Таким чином, І. Огієнко робить спробу зруйнувати стереотип сприйняття української культури як похідної, залежної від російської. Автор доводить, що протягом довгих віків своєї історії українська культура, по суті, не мала сприятливих умов для свого розвитку, він виділяє навіть окремий розділ про «кривди, заподіяні народу українському», логічно підводячи до думки, що вироблення національної державності є необхідною історичною умовою і гарантом нормального культурного процесу на Україні.

Найбільш значною узагальнюючою працею західноукраїнських учених, що висвітлювала культурний процес на Україні від найдавніших часів до 30-х років XX ст., була «Історія української культури» (1937) за редакцією І. Крип’якевича. У книзі, розрахованій на масового читача, містився досить глибокий аналіз трьох ділянок культури: побуту (І. Крип’якевич), літератури (В. Радзикевич) та мистецтва (М. Голубець); до останнього додано невеличкі розділи про театр (С. Чарнецький) та музику (В. Барвінський). Це видання могло б стати серйозним джерелом знань для зацікавленого читача, але, на жаль, воно, як і більшість названих нами досліджень, трималося у спецфондах.

За роки радянської влади так і не було створено цілісної концепції розвитку української культури, хоч духовна атмосфера 20-х років здавалась обнадійливою. Та це був дуже короткий період, коли Україна мала право на свою історію і свою культуру. Із робіт концептуального характеру, у яких робилася спроба висвітлити весь процес історичного розвитку української культури, слід назвати книгу А. Козаченка «Українська культура, її минувшина та сучасність» (Харків, 1931). Однак і вона не дійшла до читача: розпочалася боротьба з «українським буржуазним націоналізмом», і все, що хоч трохи наближалось до істини і ставило під сумнів офіційні ідеологічні постулати, виводилось із широкого вжитку.

Зазнала невдачі спроба видати історичний нарис «Українська культура» за редакцією К Гуслистого, М. Рильського та С. Маслова, зроблена у роки війни. Лише в 1961 р. семитисячним тиражем вийшла робота М. Марченка «Історія української культури. З найдавніших часів до середини XVII ст.», в якій автор, спираючись на марксистсько-ленінську методологію і традиційні підходи радянської історіографії, виводив початок існування українського народу щойно з XV ст.

Зате українські вчені в еміграції створили кілька узагальнюючих праць з історії культурного процесу на Україні. Ще в 1940 р. з’являється курс лекцій для студентів Українського технічно-господарського інституту під назвою «Українська культура» (ред. Д. Антонович), авторами якого були В. Біднов, Д. Дорошенко, О. Лотоцький, Д. Чижевськнй, В. Січинський – кращі на той час знавці окремих, ділянок української культури. Книга витримала ряд видань.

Великою заслугою українських науковців було видання двотомної (у трьох частинах) тематичної «Енциклопедії українознавства» (Мюнхен – Нью-Йорк, 1949), де подано загальну характеристику та основні складники української культури. До участі у виданні були залучені відомі дослідники-культурологи О. Пріцак та Д. Чижевськнй.

У 50-х роках побачили світ «Нариси з історії нашої культури» відомого українського поета Є. Маланюка. 1964 року в Канаді вийшло друком друге видання першого тому «Історії української культури» за редакцією І. Крип’якевича, до якого додано цікавий розділ «Міфологія української землі», написаний Б. Кравцівим.

Остання з виданих узагальнюючих робіт – «Тисяча років української культури» (1985) М. Семчишина. Написана у науково-популярному стилі вона подає процес розвитку української культури в різні періоди нашої історії, періодизацію цього процесу та його особливості. М. Семчишин, за його словами, зосереджує основну увагу на «національності культури», прагнучи показати культуру «означеної спільноти, духовної спадщини суспільства і його традицій».

Українські вчені в еміграції популяризують історію нашої культури і в іншомовних виданнях. У цьому плані слід відзначити роботи І. Мірчука в німецькомовній енциклопедії українознавства «Handbuch der Ukraine» (1941), англомовну збірку статей за його ж редакцією «Ukraine and its people» (Munich, 1949).

Тепер повертається до нас десятиліттями замовчувана спадщина діячів української культури, всіх, чиї книги і статті лежали у спецфондах. Тож є надія отримати нарешті правдиву й повноцінну історію рідної культури.

Література:

Жулинський М. Духовна енергія нації. Проблеми створення цілісної концепції української культури // Українська культура, 1991, № 6;
Історія української культури. Під заг. ред. д-ра Івана Крип’якевича. Львів, 1937;
Климчук О. В чистій любові до краю // Україна, 1991, № 19;
Марченко М. І. Історія української культури. З найдавніших часів до середини XVII ст. К.. 1961;
Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. Курс читаний в Українському народному університеті. К., 1918;
Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1985;
Українська культура. Збірник лекцій за ред. проф. Антоновича. Подєбради, 1940.

◄ Історія української культури в наукових дослідженнях Франка і Грешевського

Зміст підручника "Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури."

Культурні надбання інших народів як складники української культури в період до Київської Русі ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Загрузка...