Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Літописання, література, фольклор Київської Русі

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Літописання. Література. Фольклор. На зразок популярних на Русі візантійських хронік Іоанна Малали (V ст.), Юрія Гамартола (IX ст.), болгарських літописів та деяких історичних оповідань Західної Європи починають писати руські люди власні історичні твори – літописи. М. Грушевськнй характеризував найбільший з тих, що дійшли до нас, Іпатіївський збірник літописів (XV ст.) як «правдивий архів нашого письменстві», де збереглись уцілілі залишки руської історіографії. До першої частини Іпатіївського збірника входить «Повість временних літ», написана монахом Нестором. «Повість...» пройнята ідеєю єдності Русі під владою київського князя перед загрозою половецьких орд, сповнена світлим почуттям любові до рідної землі. Величезний фактичний матеріал, чіткість композиції та багатство мови дозволяють вважати цей літопис однією з видатних пам’яток світової культури.

На XII-XIII ст. припадає новий етап у розвитку руської історичної думки: літописці зосереджують свою увагу в основному на місцевих подіях. Кожен літопис набуває яскравих індивідуальних особливостей, що виявляються в його політичній спрямованості, у стилі викладу й мові. Історію південноруських князівств XII ст. викладено, зокрема, в Київському літописі, який теж знаходимо в Іпатіївському списку; останню ж частину збірника складає Галицько-Волинський літопис, у якому йдеться про політичне життя галицької держави у XIII ст. Галицько-Волинському літописові властиві риси, характерні для західноукраїнського літописання: відчутніший вплив європейських хронік, менша кількість відомостей з церковного життя, роздумів релігійного змісту, особливо в першій частині, мовні особливості.

Літописи не лише історичні твори, а й пам’ятки руської оригінальної літератури. На думку академіка Д. Лихачева, майже всі літературні пам’ятки цього періоду мають одну тему, один сюжет; цей сюжет – світова історія, а тема – сенс людського життя; через те кожен твір тоді сприймався як складова частина одного твору, який і слід було скомпонувати. Література розповідає, чи принаймні прагне розповісти, не про придумане, бо вимисел засуджується як обман читача, а про реальне, і будь-яка подія прив’язана до певного місця і часу.

Характерна особливість руської літератури – гостра публіцистична спрямованість. Тому літературні пам’ятки X-XIII ст. є одночасно і пам’ятками громадсько-політичної думки, бо викликала їх до життя потреба в утвердженні християнської церкви та політичної влади правлячої династії.

Одна з найдавніших пам’яток руської літератури, що дійшла до нас – «Слово про закон і благодать» митрополита Київського Іларіона, укладена в 30-40-х pp. XI ст. У жанрі проповіді автор обґрунтовує думку про те, що всі християнські народи рівні між собою незалежно від того, хто коли прийняв християнство, а всесвітня історія є історією переходу від життя, описаного в Старому Завіті («закон»), до християнства («благодать»), «Слово...» – видатний філософський твір руської літератури, автор якого проявив себе як блискучий полеміст з неабиякими літературними здібностями.

Дуже цікавим зразком повчальної літератури є «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям» (поч. XII ст.). Це своєрідний заповіт, у якому князь, посилаючись на авторитет Святого Письма і твори отців церкви, на досвід власного життя, дає дітям науку і пораду, як жити й управляти Руською державою. Щоб не занапастити її й душі своєї, повинні вони прагнути миру, ставити загальнодержавні інтереси вище від родинних, жити за Божими заповідями, дбати про церкву, не оминати вбогих і сиріт, берегти людське життя.

Перлиною давньоруської літератури по праву вважається «Слово о полку Ігоревім» (біля 1187) невідомого автора, яке не має аналогів у візантійській та європейській літературі, поєднуючи в собі жанрові ознаки ораторського твору і фольклорних слав та плачів. «Слово...» – чи не найбільш переконливе свідчення зрілості руської літератури, її самобутності. Одним із джерел натхнення для автора цього шедевру стала народна творчість – найбільш давній і багатий пласт художньої культури русичів.

У давні часи слово і мелодія завжди звучали в контексті (якоїсь обрядової дії і мали певну практичну спрямованість, мету. Через те усна творчість була складовою народного світогляду, невід’ємною від вірувань, звичаїв, обрядів. Прихід християнства не перешкодив її розвитку – з’являються нові мотиви, образи, сюжети, побутовоі елементи.

Важко провести чітку межу між прадавнім і новим циклами народної творчості; все ж до найдавніших слід віднести замовляння та заклинання, а також казки про тварин, що наділені рисами людської поведінки, казки героїко-фантастичного змісту, у яких відбилась віра людини у надприродну сутність різних явищ, у силу магії. Поряд з ними стоять перекази побутового характеру та легенди історичного змісту, серед яких найбільш відомі оповіді про заснування Києва, про Андрія Первозванного, про Кирила Кожум’яку та ін.

Протягом усього періоду Київської Русі й пізніше творив народ прислів’я, приказки, загадки, які зустрічаємо навіть у руських літописах.

У IX-XI ст. на Україні склався героїчний епос у формі билин, однак дальші події стерли його в пам’яті народній, тож відомі билини лише у записах із земель, що складали Північно-Східну Русь. Можна думати, що перші билини були історичними піснями княжої доби, йшлося в них про боротьбу руських витязів-богатирів із степовими кочівниками. В українському фольклорі збереглися лише окремі уривки цього давнього епосу.

◄ Освіта і наука Київської Русі

Зміст підручника "Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури."

Мистецтво Київської Русі ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Загрузка...