Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія культури, або культурологія. Культурологічна теорія Леслі Уайта

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Теорія культури

Теорія культури, або культурологія, – наука про зміст і суть культури як соціально-історичного явища, про загальні закономірності її розвитку на різних етапах історії, про особливості культурного прогресу народів та регіонів планети. Культурологія вивчає зміну суб’єкта культури в процесі розвитку цивілізації, діалектику взаємозв’язку класового і загальнонаціонального, національного і загальнолюдського в культурі. Об’єктом дослідження теорії культури є розвиток філософських поглядів на культуру в різні епохи, логіка становлення філософських концепцій культури, взаємодія соціального і культурного прогресу, проблеми культури в контексті глобальних проблем сучасності.

Теорія культури – порівняно молода наука, хоч перші висловлювання про культуру беруть свій початок в античному світі. Основний категоріальний апарат цієї науки склався лише у працях відомого американського культурантрополога Леслі Уайта (1900-1975). Свою загальну теорію культури як науки він назва» культурологією, всіляко обґрунтовуючи необхідність виділення її з системи інших наук, хоч термін «культурологія» вживався й раніше.

Майбутнє людства, вважав Л. Уайт, залежить не тільки від уміння вимірювати галактики, розщеплювати атом, винаходити нові засоби лікування, але й від того, яка система духовних цінностей функціонує у кожній конкретній культурі і яким із них людина надає пріоритет. Лише після пережитих нами соціальних трагедій у часи панування тоталітаризму, коли духовна культура була перетворена в засіб закабаления людської особистості, ми починаємо усвідомлювати, що без справжньої духовності, справжньої культури людство приречене на самознищення, починаємо розуміти всю важливість науки про культуру. Нам тепер не здається перебільшенням, як це здавалось сучасникам Л. Уайта, що відкриття культурології можна порівняти з відкриттям геліоцентричної системи або клітинної теорії. Ми тепер розуміємо, що внаслідок бурхливого розвитку науково-технічного прогресу людство зіткнулося з такими глобальними економічними, військовими та соціальними проблемами, розв’язання яких можливе лише на шляхах утвердження демократії і культури. Культура врятує світ – це сьогодні злободенне гасло.

Л. Уайт намагався обгрунтувати об’єктивність знань про культуру як цілісну систему. З цією метою він виділив три головні підсистеми в культурі: технологічну, соціальну та ідеологічну. На його думку, кожна з них відіграє певну функціональну роль, найголовнішою ж є технологічна, оскільки для того, щоб жити, людина повинна в першу чергу мати житло, їжу, одяг тощо. Однак, прагнучи довести право на життя окремої науки про культуру, Л. Уайт зробив суттєву помилку, відділивши її від самого носія культури-людини. Він наче замкнув предмет культурології – культуру саму в собі і тим самим позбавив її індивідуально-особистісннх характеристик, абсолютизував технолого-детерміністський підхід до культури.

Крім того, культурологічна теорія Л. Уайта фаталістична за своєю суттю, бо безпосередньо пов’язує занепад культури з крахом цивілізації, хоча зв’язок тут опосередкований. Розглянемо, приміром, його ідею векторів культури. За визначенням Л. Уайта, культура – це система, що складається з безлічі стійких і автономних структур та організацій, кожна з яких володіє певною силою і прагне до своєї мети. Саме ці структури й організації в культурі відіграють роль векторів. Сила їх дії залежить від конкретної ситуації в суспільстві. Наприклад, сила релігійних організацій як складової частини культури залежить від числа віруючих, розмірів суспільного багатства, яким вони володіють, обсягом ідеологічного впливу на суспільство; сила науки як явища культури залежить від кількості та якості наукової продукції, від кваліфікації вчених, від ефективності віддачі наукових досліджень у матеріальному і духовному виробництві тощо. Л. Уайт вважав, що вектори культури живуть за властивими їм законами, перебувають у конкурентній боротьбі, бо мета кожного з них – це розширення сфери свого впливу, обслуговування власних інтересів. В конкурентній боротьбі одні вектори знемагають і відходять у небуття, інші народжуються і міцніють. Наприклад, паровий млин, металургія й автомобілебудування різко змінили сталість цілої доіндустріальної системи: силу волів і коней замінила сила мотора, мануфактуру – фабрика, карету – легковий автомобіль.

Незважаючи на певну обмеженість культурології Л. Уайта, треба визнати, що він першим чітко побачив проблему теорії культури як науки і зробив спробу її розв’язання.

Інтерес до культурологічної проблематики в країнах Заходу то згасав, то посилювався залежно від поворотів історії, які висували на перший план ті чи інші соціально-політичні або науково-технічні, в тому числі й екологічні проблеми. В Радянському Союзі, у складі якого перебувала Україна, інтерес до філософського осмислення природи культури виникає з середини 50-х років, після смерті Сталіна, коли стало можливим вживати новий науковий термін «культурологія» хоча б у критичному плані: культурологію так само, як кібернетику та генетику, вважали буржуазною наукою. Лише в кінці 60-х років дослідження теоритичних проблем культури стали розвиватися і нині становлять досить широку сферу наукового знання Правда, серед уже значної кількості публікацій з проблем теорії культури переважну більшість становлять праці, присвячені розробці проблем марксистсько-ленінської теорії культури з усіма атрибутами класово-комуністичної догматики, прийнятої в часи панування неосталінізму.

Теорія культури посідає особливе місце в системі гуманітарних наук. По-перше, вона не повинна обмежуватись лише філософським рівнем розгляду проблем культури, хоч без філософського аналізу неможлива розробка культурології як науки. Прогрес теорії культури базується на узагальненні досягнень часткових культурознавчих дисциплін – історії культури, соціології культури, етнографії, літературознавства, мистецтвознавства та ін. По-друге, теорія культури може розвиватися лише у процесі взаємодії з іншими гуманітарними, а також природничими та технічними науками. По-третє, теорія культури повинна бути зв’язана з різними сферами соціально-управлінської практики суспільства. Практичне застосування знань з галузі теорії культури спрямоване на виховання в людині цивілізованості, високої культури мислення, гуманізму, моральності.

Доля людської культури і знань про неї залежить від того, чи зуміє людство скористатись закладеним у надрах культури творчим потенціалом і зупинити натиск вандалізму, моральної розбещеності, тоталітаризму, щоб спрямувати суспільне життя в русло всебічного розвитку та соціальної справедливості.

 

Література:

Витаньи И. Общество, культура, социология. М.. 1976;

Злобин Н. С. Культура и общественный прогресс. М., 1984;

Маркарян Э. С. Теория культуры и современная наука. М., 1983;

Маркарян Э. С. Очерки теории культуры. Ереван. 1969;

Попов Костадин. Проблеми на теория на культурата. София, 1977;

Шинкарук В. І. Філософія і духовна культура України // Трибуна, 1991. № 7.

◄ Функції культури

Зміст підручника "Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури."

Теоретичні проблеми взаємодії культури і суспільства ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Загрузка...