Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Українська культура 14-17 ст. Цехові братства. Становище церкви

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Тема 3. Українська культура XIV – першої половини XVII ст.

З XIV ст. Україна перебувала у складі Великого князівства Литовського. Порівняно з роками татарської навали цей період виявився сприятливішим для розвитку української культури. Займаючи українські та білоруські землі, литовські князі не вмішувалися в існуючі порядки, навіть залишали при владі місцевих князів з умовою, що вони підкорятимуться великому литовському князю. Відчуваючи вищість української культури, литовці користувались українською мовою в урядуванні, складанні грамот і законів. Дехто з литовської княжої сім’ї приймав православ’я і споріднювався з українськими та білоруськими князями.

Але у другій половині XIV ст., коли після польсько-литовської унії 1385 р. литовський князь Ягайло, ставши польським королем, прилучив Литву з усіма українськими землями до Польщі, взяли гору польські впливи.

У цей же час зміцнюється і московська держава, яка внаслідок воєн з Литвою забирає під свою владу Сіверщину (Чернігів, Стародуб, Новгород-Сіверський). Щоб заволодіти всіма східнослов’янськими землями, Москва оголошує себе спадкоємицею Києва, а після завоювання Константинополя турками (1453) – спадкоємицею Візантії (так звана теорія «третього Риму»). Над Україною нависла реальна загроза, з одного боку, латинізації і спольщення, а з другого – омосковлення.

Іншою великою перешкодою розвиткові української культури було те, що протягом XV-XVI ст. тривала нерівна боротьба з татарською ордою, яка дощенту нищила край, забираючи тисячі людей у неволю. Ні литовський, ні польський уряди не мали сили організувати оборону окраїнних земель. Це зробили українські козаки, які не лише стали оплотом оборони України перед татарами, а й підняли стяг боротьби проти колоніального гніту польської шляхти та окатоличення православного населення.

Козаки були проміжним станом між шляхтою і селянами. Від селян їх відрізняла воля, а від шляхти – те, що вони не могли бути власниками селян. Через політичні обставини наприкінці XVI та в XVII ст. значення козацтва зростало. Справа в тому, що під натиском Польщі з її розвиненою культурою «руський елемент» (тобто український та білоруський) починає втрачати грунт під ногами, особливо в Галичині. У XVI ст. тут уже немає й сліду українських боярських чи шляхетських родів, тільки дрібна шляхта ще зберігає своє національне обличчя. У Львові русини не мали права мешкати на головних вулицях, споконвічна українська людність була загнана на передмістя. Польська колонізація знищила також українську шляхту на Поділлі, Київщині і Брацлавщині. Найдовше зберігалась українська шляхта на Волині, але з часом і там з’являються колонізатори, і багато родів, спокушені польською культурою, привілеями та посадами, переходять у польський табір.

У XVI ст. починається поступове відновлення древніх українських міст після татарської навали, вони перетворюються у значні центри ремесла, торгівлі, кредитно-грошових операцій. Найбільші з них перебували у Литовсько-Польській державі на особливому становищі – як юридично-правові одиниці з особливим правом, звичаями, законами самоврядування, тобто мали повну волю у вирішенні внутрішніх справ, королю сплачували лише податки. Такі міста користувалися магдебурзьким правом самоврядування. З великих міст найраніше здобув таке право Львів (1356), трохи пізніше – Кам’янець-Подільський, згодом – Київ, Луцьк, Кременець та ін. Влада у таких містах належала магістрату, який обирала міська громада.

Цехові братства. У XV-XVI ст. в Україні на зразок Західної Європи утворюються ремісничі цехові організації – братства. Ці об’єднання ремісників створювалися в основному за територіальним принципом – по кварталах або вулицях міста. Вони мали своїм центром церкву чи каплицю певного віросповідання, переважно католицького чи православного. На чолі братства стояв обраний цехмістр. У його виборі і взагалі у справах цеху повноправними були тільки визнані ремісники-майстри. Ті, що не були прийняті до складу майстрів, належали до так званої челяді, головним чином учні, які мали досить довгий, по 3-7 років, вишкіл у майстрів. У Львові існувало більше десятка цехів. Славився своєю майстерністю цех сідлярів: роботи виконувались дуже акуратно і добротно. Цех мав свій професійний знак і знамено, статут, суд, печатку. Члени цехового братства збирали гроші на поминки та учти, спільно відзначали національні свята. Такі братства відігравали значну роль у відродженні національної культури.

Становище церкви. Надзвичайно тяжким було становище української православної церкви як одного з чинників культурного процесу. Проти неї вів уперту, непримиренну боротьбу войовничий католицизм, який офіційно підтримувала польська королівська адміністрація. Ще однією трагедією православної церкви було те, що вона, позбавлена підтримки меценатів, з XV-XVI ст. культурно зубожіла, її література була обмежена богослужебними книгами, які не могли задовольнити запити багатьох інтелектуально розвинутих людей.

Поряд із зміцненням польської адміністрації костели почали боротьбу за перетворення українців у римо-католиків. Фатальними для України були наслідки Люблінської унії 1569 р. більша частина українських земель (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина) перейшла до Польщі, а друга, значно менша, – до Москви. На Україні з’явилися польські магнати, яким король роздаровував землі. Українська культура й православна церква зазнавали важких утисків.

А невдовзі, у 1596 p., була укладена Берестейська церковна унія. Задумана як засіб зміцнення української православної церкви, вона мала непередбачені наслідки: з однієї православної церкви утворилася так звана уніатська, або українська католицька церква (з’єднана з Римом), і православна не з’єднана, яка у другій половині XVII ст. потрапила в залежність від московського патріарха. Владики, частина шляхти і міщани пішли за унією, а більшість рядового духовенства та частина шляхти на чолі з князем Острозьким, братства, селяни й передовсім козацтво залишилися при православній церкві.

Виникла полемічна література, яка мала велике значення для оборони православної церкви. У цій полеміці брали участь видатні автори, їхні твори поширювались по всій Україні й викликали захоплення у читачів. І все ж православні втрачали права, а разом з ними церкви, монастирі, які переходили в уніатські руки.

На тлі цих подій поглиблюється денаціоналізація української шляхти, цілий ряд знатних родів переходить в унію або католицтво, а пізніше в польський національний табір. Релігійна боротьба виснажувала сили народу: православні ненавиділи уніатів як зрадників, а римо-католицька церква не вважала їх за повноправних громадян, принижувала, бо вони не були поляками. Поляки вимагали, аби уніати, з’єднані з Римом, відмовились від своїх догм, історії, традицій. Але українська католицька церква, за словами видатного історика Д. Дорошенка, не зв’язала себе з польським урядом, а стала одним із засобів боротьби української народності проти полонізації.

◄ Мистецтво Київської Русі

Зміст підручника "Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури."

Розвиток освіти в Україні в 14-17 ст. ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Загрузка...