Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Українська культура 17-18 ст. Друкарство у 18 ст.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Тема 4. Українська культура другої половини XVII-XVIII ст.

Історичні обставини. Культура України другої половини XVII-XVIII ст. розвивалась в умовах важкої, сповненої героїки і трагізму боротьби народу за свою незалежність і державність. Це визвольна війна українського народу 1648-1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького (гетьман у 1648-1657), складний перебіг політичних подій під час гетьманування Івана Виговського (1657-1659), Юрія Хмельницького (1659-1663), Павла Тетері (1663-1665), Івана Брюховецького (1665-1668), Дем’яна Многогрішного (1668-1672), Петра Дорошенка (1665-1676), Михайла Ханенка (1669-1674), Івана Самойловича (1672-1687), Івана Мазепи (1687-1709), Івана Скоропадського (1709-1722), Павла Полуботка (1722-1723), Данила Апостола (1727-1734), Кирила Розумовського (1750-1764). На цей історичний період припали і розквіт української культури під час 22-річного гетьманування Івана Мазепи, і її безжалісне нищення російським царизмом після зруйнування Запорізької Січі у 1775 р. й 1 перетворення України в російську колонію.

Деспотична Російська держава підозріливим оком дивилася на Україну, в якій за часів козацької республіки панувала демократична форма правління, коли всі ланки державної влади були виборними. Відомий сірійський мандрівник Павло Алепський, відвідавши Україну за часів Богдана Хмельницького, писав про «прекрасну країну», яка вразила його не тільки матеріальним добробутом, але й високим рівнем культури й освіти як серед вищої верстви населення, так і серед звичайного селянства. «По всій козацькій землі – пише він, – ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малим винятком, навіть здебільша їх жінки та дочки, знають читати та порядок богослужень і церковний спів». Підкреслюючи велику освіченість української верхівки того часу, він пише: «Серед монастирських наставників Київської лаври є люди вчені, правники, промовці, знають логіку і філософію та працюють над глибокими питаннями». Бачив він, як по селах люди вміють читати, а священики вчать сиріт і не дозволяють їм залишатись невігласами. У Києві він цінував високий рівень друкарства, малювання, будівництва. Висока культура, м’яка вдача, гостинність і привітність українського населення особливо вразили Павла Алепського. Він говорив про контраст життя на Московщині, де йому доводилось перебувати більш, як півроку у самій столиці і спостерігати побут тамтешніх верхів суспільства.

Про те, що гетьманська Україна справляла на чужинців враження висококультурної країни, свідчать спогади не тільки П. Алепського, але й інших мандрівників, що побували на українських землях за часів І. Мазепи. Московський священик Іван Лукіянов, переїжджаючи через Україну в 1701 p., був вражений і красою архітектури Глухова, Батурина, Ніжина і особливо Києва. Датський дипломат Юст Юль, мандруючи Україною вже після руйнування її московськими військами в 1708-1709 pp., був здивований багатством і культурою краю.

Гетьманська Україна, особливо за часів І. Мазепи, І. Скоропадського та К. Розумовського, стояла на рівні найбільш освічених країн Європи. Навіть політика виснаження духовних, фізичних і економічних сил народу, яку провадив російський царизм, довго не могла знищити української національної культури.

Поліграфічна справа на Україні у XVIII ст. зазнавала великих труднощів. Правда, у 1731 р. до числа вже існуючих приєдналася друкарня Почаївської лаври. За перших сімдесят років вона випустила 228 видань. Почаївські видання, як і львівські, мали гарне графічне оформлення. Продовжувала діяти друкарня Києво-Печерської лаври, але з 1718 р. Петро І заборонив їй випускати нові книги, дозволивши тільки передрук раніше цензурованих видань. У 1721 р. при московському синоді було засновано Друкарську контору, яка послідовно обмежувала й переслідувала українську книгу та українське слово. Це було складовою частиною загальної політики царського уряду по відношенню до України, про що І. Франко згодом писав так: «Преславне прорубуване вікно Петром І в Європу там, на півночі, над Невою, се рівночасне затикання тих вікон, якими світло науки проникало в Україну». Про переслідування й обмеження українського друкарства може свідчити хоча б такий факт: коли київський митрополит Й. Кроковєький склав у 1726 р. акафіст на честь св. Варвари, він отримав дозвіл друкувати його тільки за умови, що буде переклад російською мовою. У другій половині XVIII ст. на Україні сяк-так діяли лише дві українські друкарні – при Києво-Печерській та Почаївській лаврах. Протягом 50 років вони могли видавати 5-6 друків річно. Львів і Чернігів як осередки книгодрукування теж втратили своє значення: у Львові за півстоліття з’явилось тільки 15 видань, а чернігівська друкарня зазнавала постійних репресій. У той же час московська і петербурзька друкарні за ті 50 років випустили тисячі багатотиражних світських видань.

Русифікаторська політика царського уряду виражалась і в тому, що українські архієреї кілька разів одержували наказ відбирати по всій Україні церковні книги, які колись видавалися в українських друкарнях, і заміняти їх московськими. А коли у 1769 p. Києво-Печерська лавра намагалась отримати дозвіл на друкування українських букварів, бо московських українці не розуміли і не хотіли купувати, то синод не тільки не дав дозволу, але й наказав вилучити ті букварі, які вже були надруковані. Синод пильно дбав про те, щоб запровадити єдину богослужебну мову і практику. З 1766 р. київській друкарні було наказано випускати й продавати тільки ті книги, які виходили у московській друкарні за погодженням із синодом.

◄ Мистецтво України 14-16 ст.

Зміст підручника "Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури."

Розвиток освіти і науки України в 17-18 ст. ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Загрузка...