Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Література України 17-18 ст.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Література. У другій половині XVII ст. з’явилися думи й історичні пісні про участь козаків у героїчній визвольній війні 1648-1654 pp., про Богдана Хмельницького та його сподвижників. Саме в той час створені відомі народні пісні «Розлилися круті бережечки», «Не дивуйтеся, добрії люди», «За світ стали козаченьки» та багато інших.

Досягла високого рівня українська драма. Теорія цього виду літератури розроблялась у курсах поетики викладачів Київської академії. Зокрема Ф. Прокопович склав теорію трагедії, комедії і трагікомедії. Студенти ще в 30-40-х роках XVII ст. ставили шкільні спектаклі під час Різдвяних і Великодніх свят на сцені чи на майдані. На той час уже виготовлялися декорації й костюми, а також використовувалися світлові та звукові ефекти.

Цікавим явищем в історії українського театру був вертеп – ляльковий народний театр (вертепом називалася печера, де народився Ісус Христос). Для лялькової вистави використовувалася скринька у вигляді двоповерхового будиночка; ляльки приводились у рух за допомогою ниток. У верхній частині вертепного будиночка розігрувалися сцени на біблійні сюжети, у нижній – народно-побутові. Вертепні вистави влаштовувались на торгових площах, у будинках старшин, заможних козаків і міщан.

Як самостійний театральний жанр розвивається інтермедія – комедійні вставки у поважну драматургічну річ. Іноді вони мали тематичний зв’язок із основою п’єси.

Набуває поширення громадянська та любовна лірика. Це були романси, сентиментальні пісні – жанри дуже популярні в західноєвропейській літературі. У ці твори вводилися образи, запозичені з народної поезії. Багато таких пісень і поезій приписують Марусі Чурай – легендарній українській народній співачці і поетесі, яка нібито жила у Полтаві; документальних свідчень про неї немає.

У другій половині XVII ст. розвивається і так звана шкільна література, відома як орації (промови, вірші, драматичні твори), їх писали в основному викладачі та вихованці Київської академії, які продовжували вести полемічні дискусії з католиками. Видавались агіографічні твори про житія святих.

Серед історичних праць вказаного періоду слід назвати приписуваний Інокентію Гізелю «Синопсис» (1674) – перший короткий нарис історії України від найдавніших часів до Останньої Чверті XVII ст., який і протягом наступного століття використовувався як офіційний підручник, багато разів перевидавався. До цінного історико-літературного надбання належить створений невідомим автором «Густинський літопис», мова якого близька до народної. У ньому викладається історія України до 1597 p., багато розділів присвячено козаччині. Автор використовує численні українські та зарубіжні джерела. З історико-мемуарної прози, яка набуває розквіту в другій половині XVII – першій третині XVIII ст., виділяються козацькі літописи. Так, «Літопис Самовидця», автором якого вважають генерального підскарбія Р. Ракушку-Романовського, зображує події 1648-1702 pp. і є цінним джерелом для дослідження історії України. Гадяцький полковник Григорій Граб’янка залишив літопис, у якому зробив спробу викласти історію України до 1709 р. Цей літопис був дуже популярним у XVIII ст. Головна увага в ньому приділяється історії козацтва, Б. Хмельницькому як полководцеві і державному діячеві. З аналогічних позицій написаний Самійлом Величком літопис історії подій на Україні в 1648-1700 pp.

Видатним явищем у літературному житті XVIII ст. стала творчість філософа і письменника Григорія Сковороди (1722-1794). Погляди цього гуманіста-просвітнтеля, який у своїх творах розкривав філософські, суспільно-політичні й етичні проблеми, відбилися на становленні нової української літератури. Г. Сковорода основну освіту здобув у Київській академії. Не закінчивши двох останніх богословських класів, шість років працював домашнім учителем у поміщика на Переяславщині. В 1759-1768 pp. викладав поетику й етику в Харківському колегіумі. Переслідуваний церковниками і кріпосниками, залишив педагогічну роботу й останні 25 років вів мандрівне життя. Основне місце у його творчості займають філософські трактати і діалоги, з літературних творів відомі збірка поезій «Сад божественных песней» та збірка байок «Басни харковскія». Жоден його твір не друкувався за життя автора, більшість їх розповсюджувалась на Україні в рукописних списках. Як філософ і письменник Г. Сковорода був енциклопедично освіченою людяною, добре знав не тільки античні філософські твори Сократа, Платона, Арістотеля, Сенеки, але й новітні, зокрема Декарта, Спінози, Канта. Найвидатнішими творами з філософської спадщини Г. Сковороди є «Начальная дверь ко христіанскому добронравию», «Симвонія, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе», «Разговор, называемый алфавит, или букварь мира» та інші. В них обґрунтовується теорія про два світи або дві натури, з яких складається світ. На думку автора, видимий світ – це світ матеріальний, невидимий – духовний. Одна з центральних проблем філософії Сковороди – питання про щастя людини. Мислитель вважав, що щастя полягає у «сродній» праці, тобто такій, до якої людина має природні дані і схильність.

◄ Розвиток освіти і науки України в 17-18 ст.

Зміст підручника "Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури."

Мистецтво України 17-18 ст. ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Загрузка...