Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Література України 19-20 століття

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

У кінці XIX й на початку XX ст. розгортається боротьба ідейних та художньо-естетичних течій. Поряд з реалізмом утверджується модернізм, який шукає нових засобів мистецького відображення світу. Прихильники модернізму різко виступили проти захоплення письменників старої генерації етнічно-побутовим описом, деталізацією, сільською тематикою та «патріотичними вигуками» і висловились за аполітизм, чисте мистецтво. В літературу вони принесли психологізм, зосередженість на внутрішніх переживаннях і суб’єктивних враженнях героя при мінімумі дії та загальній характеристиці тла подій. Реальний персонаж часто перетворюється у символ. В поезії починають переважати психологічні мотиви й індивідуальні почуття, міняється відповідно і поетика вірша. У прозі віддається перевага новелі. Модернізм породжує нові стилі – імпресіонізм, символізм, неоромантизм, футуризм.

Першим в українській літературі під гаслами модернізму виступив у 1901 р. поет Микола Вороний (1871-1940). На сторінках «Літературно-наукового вісника» у відкритому листі програмного характеру він закликав навернутись до ідеї «чистої штуки», «справжньої запашної поезії». В 1907 р. оголосила свою мистецьку платформу група галицьких письменників «Молода муза» (П. Норманський, В. Пачовський, С. Чарнецький, О. Луцький та інші). Молодомузівці шукали нових шляхів у літературі, засвоювали ідеї й форми сучасного їм світового мистецтва слова, вступали у русло загальноєвропейського культурного розвитку. Дещо відмінні позиції займала група київських модерністів, що об’єднались навколо журналу «Українська хата»: вона проголошувала культ сильної особи, крайнього індивідуалізму та настроєвості. У багатьох письменників та літературних критиків модернізм зустрів осуд; вони звинувачували своїх ідейних супротивників у відірваності від життя, втраті життєвої енергії, декадентстві. І все ж заслуга українських модерністів полягала в тому; що вони примусили українську літературу вирватись із кола побутописання, відмовитись від шаблонного патріотизму, звернути увагу на психологію вчинків і тим самим підняли нашу літературу на якісно новий рівень.

Поряд із Франком на чільне місце в українській поезії виходить Леся Українка (1871-1913). їй вдалося поєднати силу шевченківських ідей з новими темами і витворити цілком нову поезію загальнолюдських цінностей у високомайстерній формі.

Непідробною щирістю, милозвучністю, романтизмом та символікою насичена поезія Олександра Олеся (1878-1944). Талановитим поетом-ліриком був і Богдан Лепкий (1872-1942), чиєму перу належать також кілька романів (серед них трилогія «Мазепа»), літературознавчі праці, численні переклади. Збагатили українську поезію твори А. Кримського, М. Філянського, Г. Чупринки, поетів-молодомузівців.

Серед прозаїків-новаторів початку XX ст. вирізняється постать Михайла Коцюбинського (1864-1913). У його творчості досягнення реалізму в поєднанні з новими імпресіоністичними засобами синтезувалися у жанр соціально-психологічної новели («Поєдинок», «Цвіт яблуні», «Сніг» та інші).

Спробу психологічно поглибити реалізм зробила Ольга Кобилянська (1863-1942), автор не лише новел, а й великих психологічних повістей («Царівна», «Земля», «У неділю рано зілля копала»). Письменниця вводить в літературу образи жінок-емансипанток.

Виняткове місце в українській літературі займає Володимир Винниченко (1880-1951) – поет, новеліст, драматург, публіцист, художник, філософ і громадсько-політичний діяч. Він автор численних повістей, романів, драм («На терезах життя», «Заповіти батьків», «Соняшна машина», «Щаблі життя», «Великий Молох», «Брехня» та інші), де в талановитому психологічному розрізі зображено життя провінційного міщанства, селян-бідняків, інтелігенції, люмпенів. Твори В. Винниченка, єдиного з українських письменників, ще до революції були перекладені на ряд європейських мов – французьку, польську, німецьку та інші. Письменник-гуманіст і в еміграції не змирився з крахом своїх соціалістичних ідей. Засуджуючи злочинну політику Сталіна, він водночас продовжує вірити у можливість ідеального суспільства і створення нової людини («Слово за тобою, Сталіне», «Нова заповідь», «Конкордизм»).

Серед галицьких прозаїків виділяється Василь Стефаник (1871-1936), автор невеликих за розміром психологічних новел, що ввійшли у збірки «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово».

Поряд з цими класиками української літератури на її ниві працював і ще чималий загін талановитих літераторів – М. Черемшина, Г. Хоткевич, С. Васильченко, А. Тесленко, О. Маковей, К. Гриневичева та інші.

Важливі зміни відбулись і в театральному мистецтві України. Утиски українського слова, цензурні рогатки, невибагливі смаки пересічного глядача, який давав мандрівним трупам основний заробіток, звели театральний репертуар до низькопробних водевілів та побутових п’єс. Однак, розвиток літератури і мистецтва, утвердження модернізму робили свій вплив на театр, і незабаром навіть кращі п’єси реалістично-побутового змісту виявилися застарілими. Слід було шукати нових тем і форм, нових методів донесення до глядача основних ідей цієї бурхливої епохи. Театр залишався важливим фактором культурного розвитку, тому в середовищі інтелігенції розгортається дискусія навколо театральних проблем. Головною з них була проблема нової драми. До її вирішення найбільше зусиль доклали В. Винниченко, Леся Українка та Олександр Олесь, ставши творцями модерного театру. Саме вони створили нову українську драматургію, яка, за визначенням Л. Старицької-Черняхівської, мала три течії: театр настрою (драми Лесі Українки), соціальний (драми В. Винниченка) та символічний (драми О. Олеся). Однак, вихованцям старої театральної школи ролі у модерних п’єсах виявились не під силу. Спробою розв’язати цю проблему було створення при київській музичній школі М. Лисенка драматичної студії під керівництвом М. Старицької (1904). На ці часи припадає і початок акторської та режисерської творчості Леся Курбаса.

◄ Утвердження української культури як культури світового рівня (1890-1910-ті pp.)

Зміст підручника "Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури."

Архітектура і мистецтво 19-20 століття ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Загрузка...