Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Взаємодія суспільства і національної культури. Відмінності між народом і нацією

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Взаємодія суспільства і національної культури. Проблему взаємодії етнічних і національних факторів із культурою можна зрозуміти через поняття «національна культура». Для цього необхідно попередньо з’ясувати такі поняття, як «етнос» і «нація».

Під етносом (по-грецькому - народ, плем’я) слід розуміти стійку спільність людей, що історично склалась на певній території, має відносно стабільні особливості культури (включаючи мову) і психіки, а також етнічну самосвідомість (Культура і побут населення України. К: Либідь, 1991, с. 230). Значно важче визначити поняття «нація», оскільки у багатьох теоріях і концепціях воно трактується по-різному. Крім того, немає єдиного підходу щодо виділення суттєвої ознаки, на основі якої можна провести грань між етнічним і національним.

У німецькій класичній філософії, зокрема у Г. В. Гегеля, нація розглядається як «дух народу», який набув цілісності й завершеності в державі. За расистськими теоріями, сутність нації виражається в особливому «народному дусі», «національному характері», який в основі своїй базується на спільності походження, крові., раси. У соціально-психологічних теоріях головними атрибутами нації вважаються національні почуття, національна воля. Теорії культурологічного спрямування трактують націю як історично-культурну спільність, у рамках якої культуротворчою здатністю наділена тільки творча еліта. У марксистській теорії суттєвою ознакою нації є спільність економічного життя: нація виникає лише в умовах розвитку капіталізму, коли сформувався єдиний загальнонаціональний ринок; не відкидаються й інші важливі ознаки – спільність території, психологічного складу, культури. Привертають.увагу теорії, що виділяють державу як головний фактор формування нації. Згідно з цими теоріями, народ стає нацією, лише в умовах державного існування. Таку думку поділяли й українські націоналісти.

Враховуючи сказане, слід визнати, що економічний і державний фактори справді є важливими атрибутами для розрізнення понять «нація» і «етнос». Єдиний ринок і держава формують таку історичну спільність, в якій усі складники, притаманні етносу, переломлюються через політико-державницьку свідомість. Отже, основні відмінності між народом і нацією полягають, на нашу думку, ось у чому:

1) нація є вищий етап розвитку народу, коли завдяки спільному ринку і державі формується усвідомлення національної приналежності;

2) нація об’єднує й народи, які не є автохтонами на даній Території;

3) у нації всі ознаки етносу набувають значно досконалішого розвитку.

Поняття нації й національної культури перебувають у такому ж співвідношенні, як поняття культури і суспільства взагалі. Тому національну культуру можна визначити як історичну просторово-часову величину виміру морально-духовної сили нації, її інтелектуальних ресурсів, біосоціальних резервів з точки зору перспектив розвитку світової цивілізації. Національна культура охоплює спектр різноманітний чинників національного життя – географічних, господарських, побутових, мовно-духовних, політико-державних, які забезпечують збереження і відтворення етнофонду, сприяють утвердженню національної свідомості, інтегрують націю у світову співдружність народів. Відповідно до цього у структурі національної культури виділяються такі елементи: культуроформуючі фактори географічного середовища і господарства, побутова культура, політична і правова культура, духовна культура. Такий підхід до структури національної культури дає можливість розкрити національну специфіку у важливих сферах суспільного життя. Проте національна культура характеризує і ті феномени національного життя, які мають більш інтегральний і синтезований вигляд, закладають духовні підвалини для всіх напрямків національно-культурного процесу. До них можна віднести національний характер, національну самосвідомість, національний менталітет. Географічний фактор особливо проявляється на початку становлення етносу і його культури. Він сприяє оформленню етнічної специфіки суспільної організації, виробляє відповідні стандарти національно-культурної адаптації людини, закладає генофонд національного характеру і менталітету. М. Бердяев, вказуючи на цей момент, підкреслює залежність російської душі, для якої притаманна широчінь натури, устремління в безконечність, безформність, від пейзажу Росії, широти і безмежності її просторів. Деспотичний характер російської держави також був обумовлений характером географічного середовища, оскільки існувала необхідність у сильних централізованих структурах для оформлення в єдине ціле строкатості і неосяжності природних ландшафтів (Бердяев Н. Истоки и смысл русского коммунизма // Юность, 1989, № 11, с. 81). Під впливом природного середовища формується душевний склад людини, виробляються різноманітні форми комунікації, які забезпечують етнічну специфіку світовідчуття і світосприймання. Описуючи безпосередній зв’язок наших предків з природою, І. Крнп’якевнч відзначає її величезний вплив на формування у них світоглядний орієнтирів і патріотичних почуттів: «Давня людина жила в тісних зв’язках з природою, і як її господарські заняття, так і весь світогляд єдналися з явищами природи... Вся земля була освячена приявністю богів, і це тісно зв’язувало людину з рідною країною, витворювало у ній любов до батьківщини» (І. П. Крип’якевич. Історія України. Львів, 1990, с. 24).

◄ Аспекти взаємодії культури і суспільства

Зміст підручника "Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури."

Географічний фактор в культурі. Побутова культура (звичай, традиція, обряд, ритуал) ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Загрузка...