Методи безпосереднього виховного впливу: приклад

20.2. Методи безпосереднього виховного впливу

Приклад – виховний метод великої сили, який базується на відомій закономірності: явища, що сприймаються зором, швидко і без труднощів відбиваються у свідомості, тому, на противагу словесним впливам, не потребують ні розкодування, ні перекодування. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, слово – другої. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, підсвідомість, переконання, почуття. Сенека говорив, що важко привести до добра повчаючи, легше – прикладом.

Психологічною основою прикладу є наслідування. Завдяки йому люди набувають соціального досвіду. В процесі виховання використовуються різні приклади: батьків, вихователів, ровесників, видатних постатей, героїв книг, фільмів та ін.

Одним із найдавніших методів виховання підростаючого покоління є особистий приклад. Сутність цього методу полягає у цілеспрямованому і систематичному впливі вихователя на вихованців особистою поведінкою. Виховна сила особистого прикладу – у прагненні вихованців до наслідування. В. О. Сухомлинський використовував два джерела виховання: заздалегідь продуману виховну роботу з дітьми та приклади взаємин людей, їхніх вчинків. А. С. Макаренко писав, що тільки живий приклад виховує дитину, а не слова, нехай найкращі, але не підкріплені ділом.

Виховні функції прикладу різні: він може допомагати вихователю конкретизувати те чи інше теоретичне положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; приклад є переконливим аргументом; приклад може спонукати до певного типу поведінки.

Основні умови ефективності цього методу:

– забезпечення особистої взірцевості вихователя у виконанні завдань, функціональних обов'язків, дотриманні норм і правил етикету;

– суспільна цінність і привабливість прикладу;

– його яскравість, емоційна насиченість;

– етапність наслідування (на першому етапі у вихованців створюється суб'єктивний образ прикладу, бажання наслідувати його; на другому – формується бажання діяти за зразком; на третьому – здійснюється синтез самостійних і наслідуваних дій, що проявляється у пристосуванні до поведінки);

– використання різних джерел для наслідування (літературні герої, батьки, вихователі, друзі та ін.);

– вміле використання негативного прикладу у вихованні;

– наочність і конкретність прикладу;

– єдність слова і діла.

Негативні приклади використовуються з метою показати недоцільність наслідування певних негативних явищ. Прийоми виховання на негативному:

– громадський осуд негативних проявів у житті колективу;

– розвінчання негативного, коли не всі розуміють його сутність і шкоду для загальної справи;

– протиставлення аморальним вчинкам кращих зразків високоморальної поведінки;

– розкриття на конкретних і відомих вихованцям прикладах наслідків аморальної, асоціальної поведінки;

– організація вихованців на боротьбу з проявами морального зла.