Ягупов В.В. Педагогіка – Особистість як предмет дослідження психологічної і педагогічної наук. Індивід і особистість

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Педагогіка

Розділ 3. Розвиток і формування особистості

3.1. Особистість як предмет дослідження психологічної і педагогічної наук

Проблема особистості – одна з центральних у філософії, соціології, педагогіці, психології та низці інших наук. Одначе кожна наука вивчає особистість, керуючися своїм предметом дослідження. Педагогіка досліджує педагогічні закономірності формування й розвитку особистості. Дійсно, розвиток і діагностика особистості вихованця, визначення найбільш ефективних напрямів виховного впливу неможливі без знання структури особистості та закономірностей її формування.
Вітчизняна наука використовує три загальних поняття щодо характеристики людини: «індивід», «особистість», «індивідуальність». «Індивід» – це біосоціальне визначення людини як представника виду homo sapiens. «Індивід – 1) у вузькому значенні – окремий організм, людина як представник біологічного виду; 2) у широкому значенні – окрема людина, самостійний суб'єкт». Отже, в понятті «індивід» зафіксовано факт належності до людського роду. Дитина, розпочинаючи спілкування з людьми в процесі активної діяльності, стає соціальною сутністю, тобто особистістю. «Особистість» – категорія соціальна. Таким чином, якщо поняття «індивід» указує на зв'язок людини з природою, то поняття «особистість» – на зв'язок людини та суспільства. Особистість – це онтогенетичне набуття людиною, результат складного процесу її соціального розвитку. Таке розуміння особистості визначає головний принцип її становлення – принцип розвитку.

Про унікальність особистості свідчить наявність понад 90 її визначень у психології. Мабуть, – пише С. А. Тарібян, – серед населення нашої планети неможливо знайти двох однакових людей, у тому числі й серед однояйцевих близнюків. Але водночас «особистість є поняття соціальне, воно виражає все, що є у людини надприродного, історичного. Особистість не є вродженою, вона виникає в результаті культурного та соціального розвитку», – наголошував Л. С Виготський.

С. Л. Рубінштейн писав: «Особистістю є людина зі своєю позицією в житті, до якої вона дійшла в результаті великої свідомої роботи... Особистістю є лише та людина, яка ставиться певним чином до навколишнього світу, свідомо виражає це своє ставлення так, що воно проявляється в усій її сутності». Активно підтримував цю позицію К. К. Платонов, який під особистістю розумів певну людину – суб'єкта перетворення світу на основі його пізнання, переживання та ставлення до нього, тобто особистість – це людина як носій свідомості. Свідомість – це не пасивне знання про навколишній світ, а активна психічна форма відображення реальної дійсності, властива тільки особистості. Саме ця активність є визначальною характеристикою особистості, яка розвивається. Вона дає змогу особистості виходити за межі накопиченого досвіду, сформованих якостей.

О. М. Леонтьев визначав особистість як цілісне утворення, відносно пізній продукт соціально-історичного розвитку і особливий рівень онтогенетичного розвитку людини. На його думку, реальною основою особистості людини є сукупність її відношень до світу, що є суспільними за своєю суттю і реалізуються разом. Особистість характеризують ті психічні явища людини, які сприяють її діяльності. Ієрархії діяльності утворюють ядро особистості.
Він виокремлює три основних параметри особистості: широту зв'язків зі світом; ступінь їхньої ієрархізованості та загальну структуру. Власне, багатство зв'язків індивіда породжує особистість. Ієрархія мотивів і діяльності особистості утворюють її ядро, визначають життєві настанови, ідеали, зміст діяльності та характеризують загальний «психологічний профіль» особистості.
Психологічними підструктурами особистості, за Леонтьєвим, є темперамент, потреби і прагнення, емоційні переживання й інтереси, навички та знання, моральні риси характеру тощо.

Б. Г. Ананьев вважав особистість суспільним індивідом, об'єктом і суб'єктом історичного процесу. Він пропонував вивчати зв'язок між інтеріндивідуальною структурою того соціального цілого, до якого належить особистість, та інтраіндивідуальною структурою самої особистості. Багатство і різноманітність зв'язків із соціальним оточенням визначає внутрішню (інтраіндивідуальну) структуру особистості, специфіку психічного світу людини. А ця специфіка, своєю чергою, визначає характер і зміст взаємин особистості із соціальним оточенням.
Інтраіндивідуальна структура особистості формується протягом життя, являє собою цілісне утворення та певну організацію її психічних властивостей. На функціонування такого утворення впливають генетичні, функціональні, казуальні та інші фактори. У структурі особистості взаємодіють соціальні, соціально-психологічні та психофізіологічні характеристики людини. Ця структура будується за двома основними типами взаємозв'язків – субординаційним і координаційним, які забезпечують збереження цілісності особистості під час її взаємодії із соціальним і природним середовищем.

Український психолог Г. С. Костюк розробив власну концепцію особистості, за якою індивід стає суспільною істотою, тобто особистістю, в міру того як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції.
Соціальна сутність особистості завжди реалізується через її суб'єктивний внутрішній світ. Психічна діяльність особистості відбувається шляхом інтеграції психічних процесів і властивостей, за допомогою нейрофізіологічних механізмів. Між психічним і фізіологічним існують складні зв'язки, вони взаємно зумовлені, наприклад характер перебігу фізіологічних процесів має безпосередній вплив на психічні процеси особистості.
Г. С Костюк чітко розрізняє поняття «індивід» і «особистість». Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу і за всіх умов, а особистістю стає і може перестати бути нею. Він підкреслює єдність природного і суспільного, біологічного і соціального: на його думку, природне в розвитку особистості не усувається, а діє на всіх етапах її життя.
За Г. С Костюком, структура особистості – це стійка і динамічна система психічних властивостей, яка безпосередньо зумовлена характером її діяльності. Ця структура являє собою ієрархічне утворення і включає свідомість, самосвідомість, спрямованість, психічні процеси.

Таким чином, під особистістю слід розуміти соціалізованого індивіда з огляду на найсуттєвіші соціально важливі риси, які визначають його свідомість і самосвідомість, життєві настанови, поведінку й діяльність.

◄ Мета та ідеал виховання

Зміст підручника "Ягупов В.В. Педагогіка."

Основні психічні риси особистості. Психічний розвиток ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Педагогіка

Загрузка...