Ягупов В.В. Педагогіка – Основні психічні риси особистості. Психічний розвиток

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Педагогіка

3.1. Особистість як предмет дослідження психологічної і педагогічної наук

Основними психічними рисами особистості є:
– ступінь сформованості психічних властивостей та якостей;
– свідомість, самосвідомість та індивідуальність;
– активність, що проявляється в певній діяльності, саморегулювання;
– введення в систему суспільних відносин.

Ці риси перетворюють індивіда в суспільну істоту – особистість. «Особистість – суб'єкт діяльності, інтегратор психічних процесів людини, системна властивість індивіда як соціальної істоти; особлива соціальна якість, що формується у системі соціальних відносин, яку не можна зводити і не можна виводити з біологічних особливостей людини. Ядро особистості – система мотивів, спрямованість»6. Таке розуміння особистості передбачає її дослідження у всій сукупності найрізноманітніших зв'язків, взаємин і залежностей у процесі онтогенетичного розвитку, тобто розвитку психіки у нерозривній єдності із становленням, формуванням і розвитком особистості та її основних компонентів (пізнавальних, емоційно-почуттєвих, вольових і мотиваційних).

У психології розвитку немає єдиної точки зору щодо психічного розвитку. Дж. Дасей і Дж. Траверс запропонували порівняти теорії психічного розвитку за такими проблемами психології розвитку:
а) що важливіше в психічному розвитку – біологічне (Б), психічне (П) чи соціальне (С)?
б) рівномірний (Р) чи нерівномірний (Н) перебіг розвитку?
в) він стабільний (Ст) чи мінливий (М)?
г) чи є сензитивні періоди (СП) в розвитку, чи розвиток є розгортанням «повного потенціалу» (ПП)? (табл. 1).

Таблиця 1. Основні характеристики теорій психічного розвитку (доступна при скачуванні повної версії підручника)

Таким чином, усі вищезазначені теорії виходять із загальнонаукового принципу детермінізму, який є провідною ознакою світової психології розвитку. Ці теорії визначають можливі причини психічного розвитку – біологічні, психічні й соціальні, – але не мають єдності в поглядах на основні детермінанти розвитку людини взагалі та логіки психічного розвитку зокрема. Дж. Дасей і Дж. Траверс з метою виходу із цієї безвихідної ситуації та на основі систематизації кількох тисяч досліджень й ґрунтовної характеристики кожного віку психічного розвитку створили біопсихосоціальну модель вікового розвитку людини (табл. 2).
Відповідну інтерпретацію отримали й теорії психічного розвитку. Зокрема теорії З. Фрейда і Ж. Піаже визначаються як біопсихосоціальні, Л.С.Виготського й Е. Еріксона – як біопсихосоціальні, Б. Скіннера і А. Бандури – біопсихосоціальні.

Таблиця 2. Біопсихосоціальна модель вікового розвитку людини (доступна при скачуванні повної версії підручника)

З метою єдиного тлумачення проблеми розвитку представниця школи Л. С. Виготського, Л. Ф. Обухова, створила узагальнюючу схему аналізу психічного розвитку (табл. 3).

Таблиця 3. Основні параметри психічного розвитку (доступна при скачуванні повної версії підручника)

Якщо для переважної кількості теорій психічний розвиток є процесом соціалізації дитини, тобто переходом від біологічного до соціального, то для Л. С. Виготського – якісними змінами у психіці в ході ускладнення зв'язків дитини з дійсністю. Так у дитячу сферу потрапляє і біологічне, і соціальне. Це означає вихід за межі постулату безпосередності (коли психічний розвиток є наслідком дії на психіку біологічних або ж соціальних чинників) і перехід до постулату опосередкування в радянській психології. Такий підхід означає: «психічний розвиток слід розглядати крізь призму зв'язків людини зі світом, в які вона вступає протягом свого життя. Він здійснюється в ході цих зв'язків і, як і психіка взагалі, опосередковує їх». Формою таких зв'язків, на думку представників школи Л. С Виготського, є діяльність – динамічна система стосунків, що опосередковуються психікою. Постулат опосередкування чітко простежується у дослідженнях О. М. Леонтьева, П. Я. Гальперіна, Д. Б. Ельконіна, А. В. Петровського, М. І. Лісіної та ін.
Г. С. Костюк розумів психічний розвиток як прояв єдності біологічного і соціального. На його думку, дитина вибірково сприйнятлива до соціальних умов, бо вони змінюються у зв'язку з її дозріванням, зростанням інтелектуальних можливостей та виникненням нових видів діяльності. Чинниками психічного розвитку вважав дозрівання, навчання і виховання. Відбувається він нерівномірно, гетерохронно, надбудовуючи нові структури над уже створеними. В процесі такої надбудови виникають суперечності – рушійні сили психічного розвитку. Дитина росте індивідом і стає особистістю з притаманними їй свідомістю, несвідомим, самосвідомістю, активністю, що виявляються через спілкування і діяльність.

Процеси опосередкування є багатофункціональним механізмом існування і розвитку психіки. Відповідно, основними функціями психіки є пізнавальна, регулювальна й; інструментальна, які забезпечують, з одного боку, діяльність, а з іншого – розвиток і саморозвиток психіки людини.

◄ Особистість як предмет дослідження психологічної і педагогічної наук. Індивід і особистість

Зміст підручника "Ягупов В.В. Педагогіка."

Поняття розвиток у психології. Розвиток особистості. Напрямки розвитку людини ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Педагогіка

Загрузка...