Ягупов В.В. Педагогіка – Основні фактори формування особистості

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Педагогіка

3.2. Основні фактори формування і розвитку особистості

Детермінанти, що мають безпосередній вплив на формування і розвиток особистості, визначають як основні фактори формування особистості та класифікують за характером їх впливу на індивіда. Це внутрішні (фізіологічні й психічні властивості організму) та зовнішні (соціальне оточення людини, активна взаємодія з іншими людьми тощо) умови розвитку індивіда як особистості.
В історії психології мали місце біологізаторські, соціологізаторські та соціобіологізаторські концепції формування особистості. Домінування конкретної концепції залежало від надання переваги певній методологічній позиції:
біологічній чи соціальній. Конкретний вибір визначає ідеали, цілі, принципи, зміст, методи, форми виховної роботи зі підростаючим поколінням та її результат.
Прибічники біологізаторських концепцій у формуванні й розвитку особистості провідну роль відводять природно-біологічному началу і вважають, що основні психічні властивості особистості ніби закладені в самій природі людини, що визначає її життєву долю (Е. Торндайк, К. Бюлер, А. Дженсен та ін.). Особливо яскраво цей напрям проявляється в аналізі біологічної природи злочинності (Ч. Ломброзо). Прихильники цього напряму підкреслюють не тільки «природженість», а й «схильність» людини до злочину. Причини злочину вони виводять із чисто біологічних і біопсихічних якостей людей. Наприклад, злочинність у дитячому середовищі обґрунтовують особливостями організму дітей, наявністю в них вроджених агресивних схильностей (X. Джонс, Л. Стайнер). Частково цієї ж точки зору дотримуються Ж. Піаже, А. Маслоу, К. Роджерс. Наприклад, на думку А. Маслоу, головним компонентом процесу розвитку є самоактуалізація, яка формується не під впливом середовища, а тільки на базі внутрішніх здібностей індивіда – фізіологічних потреб і потреби у безпеці.
Їхні опоненти – прихильники соціологізаторських концепцій, дотримуються думки про те, що в поведінці людини немає нічого вродженого і кожна її дія – це лише peзультат зовнішньої стимуляції. Тому шляхом маніпулювання зовнішніми подразниками людини, регулюючи лише пі взаємини з іншими людьми, можна досягти розвитку особистості (Б. Скіннер, А. Бандура та ін.).
Треті намагаються затушувати крайності як перших, таю і других. Багато американських психологів вивчають причини злочинності з точки зору антропологічних, біологічних,; психологічних і психіатричних показників. Злочинець розглядається як неадаптована особистість, тобто особистість, яка не пристосована до певного способу життя. Методологічна основа цього напряму – неопозитивізм, екзистенціалізм, прагматизм і феноменологізм.

До взаємозв'язку біологічного й соціального у вітчизняній психологічній науці є досить обгрунтований підхід. Сучасні дослідження свідчать, що, по-перше, людська психіка – не результат або пряме продовження натурального розвитку елементарних форм поведінки і психічного життя тварин; по-друге, психічні функції людини формуються протягом життя, шляхом засвоєння нею соціального досвіду (процес засвоєння є специфічною формою психічного розвитку, яка властива лише людині). Встановлено, що навіть такі прості і, здавалося б, вроджені функції, як тональний слух, насправді мають соціальну природу і формуються протягом життя. Отже, навіть функціональні системи мозку, будучи матеріальним субстратом психічних функцій, «не з'являються у готовому вигляді до народження дитини... і не дозрівають самостійно, а формуються в процесі спілкування і предметної діяльності».
Тому психологи зазначають, що людина як біологічна істота народжується один раз, але як особистість – двічі. Вперше – коли дитина починає говорити «Я», коли у неї формується система власного «Я» – центрального утворення, що виникає наприкінці раннього дитинства (Л. І. Божович). Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає ставитися до себе як до самостійного «Я». Це відбувається, коли дитина досягає близько трьох років, і має назву – криза трирічного віку.
Друге народження особистості відбувається, коли в людини сформувався світогляд, свідомість і самосвідомість, власні моральні потреби й оцінки, система цінностей, чіткі життєві орієнтири, які роблять її відносно стійкою щодо переконань інших. Це дає їй змогу керувати своєю поведінкою згідно зі своїми переконаннями, загальноприйнятими моральними нормами, усвідомлено обирати певний вид суспільно корисної діяльності, повноцінно виконувати суспільні функції, відповідати за власні дії перед суспільством.

◄ Формування особистості

Зміст підручника "Ягупов В.В. Педагогіка."

Біологічний фактор формування особистості ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Педагогіка

Загрузка...